Вітчизняні медикаменти не поступаються зарубіжним аналогам
Генеральному директорові принесли пошту. З-поміж інших виділявся лист міжнародного економічного рейтингу, в якому повідомлялось, що за підсумками двох останніх років, за офіційними даними Державного комітету статистики, Борщагівський хімфармзавод посів перше місце в галузі. Погодьтеся, напередодні професійного свята новина приємна. Вона стала черговим підтвердженням успіхів колективу. А шлях до визнання був украй непростим.
Патріотизм — не слово, а діло
За останні роки в державі розвелося багато пристосуванців, які живуть із того, що розповідають про свою любов до народу. А там, де вони докладають своїх рук, державі лишаються самі руїни, а статки самозваних «патріотів» вимірюються мільйонами. На цьому тлі зовсім небагатьом вдалося без биття себе в груди робити справді патріотичні справи. Не завдяки офіційній політиці, а всупереч їй. І коли чую нарікання, що роботі заважає несприятлива ситуація, завжди згадую Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод. Він піднявся за таких обставин, яких і ворогу не побажаєш.
Після розпаду СРСР це був непримітний і, як дехто вважав, безперспективний цех одного з підприємств. Його назвали заводом. Директором обрали Людмилу Безпалько, яка тут розпочала свій трудовий шлях робітницею. Мета була одна: зберегти колектив, не викинути людей під базарний принизливий прес. Шляхетну мету взялися забезпечувати благородним методом — випуском потрібної, конкурентоспроможної, а отже, якісної продукції. Тобто власну долю взяли у свої руки. Лідер виявилася справжнім антикризовим менеджером: жодних заокеанських економічних теорій не впроваджувала. Все зводилося до простого: турбота про людей обертається турботою про виробництво. Навкруги все валилося, а завод підводився і розростався.
Коли ті, хто ласий на чужі ковбаси, це побачили, то схотіли прибрати виробництво до своїх рук. Не вдалося. Колектив горою став на захист заводу і керівництва. Люди відстояли своє підприємство. Нині це — лідер галузі, успішно конкурує із зарубіжними виробничниками. Держава отримує податки, а мільйони українців купують ліки за цінами, значно нижчими від закордонних аналогів.
— Звичайно, — розповідає Людмила Безпалько, — досягнутим пишаємось. Але не одні ми маємо успіхи: галузь загалом. А це вже — надбання держави. Про наявні негаразди на всіх рівнях ідеться постійно, а от здобутків фармацевтів ніби й не помічають. Тим часом фармацевтичний світ нашу роботу оцінив і визнав. Прийняв у свої лави рівними серед рівних. Якщо одні живуть намірами вступити до Європи, то українських фармацевтів там уже визнають своїми. Про це знають і з цим рахуються в 39-ти країнах світу, де сприймають якість нашої продукції такою, що відповідає їхнім стандартам. На жаль, про це мало відомо в Україні. Бракує відповідної інформації і пропаганди. Тому ще й сьогодні значна частина громадян думає, що зарубіжні ліки — кращі. А це не так, найкращі — наші.
Як вдумливий аналітик, що оперує лише перевіреними фактами, Людмила Василівна аргументує результатами досліджень. Звернімося до них.
Неспростовні факти
Україна — фармацевтична держава, яка має потужну промисловість. Тільки наша країна серед пострадянських республік зробила великий крок, щоб привести свою фармацевтичну галузь до європейських стандартів. Україна доклала великих зусиль для вступу до міжнародної Системи співпраці фармацевтичних інспекцій РІС/S (Pharmaceutical Inspection Cooperation Scheme). Завдяки цьому з’явилася можливість взаємного визнання результатів інспектування виробництва лікарських засобів країн — членів РІС/S.
Міф перший: що закордонне —те краще
Ліки — це товар, який неможливо проконтролювати на 100%, оскільки тестування призводить до їх руйнування. На жаль, на вітчизняному ринку присутні закордонні препарати сумнівної якості, вироблені в умовах, що не відповідають вимогам належної виробничої практики (GМР).
Ми, за необхідності, — веде далі Людмила Безпалько, — можемо надати інформацію про весь життєвий цикл виготовлення препарату: умови виробництва, контроль у процесі виробництва, контроль напівпродуктів, готової форми.
Так, у 2011 році на ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» було випущено 2815 серій препаратів. Загальна кількість тестів для їхнього контролю — 73662. У середньому 26 аналізів на серію. Загальна кількість аналізів на підприємстві в рамках системи якості (дослідження стабільності, контроль при валідації та ін.) — 322152.
Більшість підприємств з виробництва ліків в Україні відповідають європейським стандартам, тому можна стверджувати, що наші ліки — якісні!
Людмилі Безпалько є чим пишатися. Фото надане автором
Міф другий: лікуємося іноземними препаратами
70% реалізованих ліків (у натуральному виді — в упаковках) — це вітчизняні ліки. І тільки 30% — імпортні. При цьому українські аналоги в середньому вп’ятеро дешевші за імпортні.
В Україні розпочато роботи з імпортозаміщення. Введення системи імпортозаміщення в Казахстані заощадило 32% державних коштів.
Міф третій: дженерики — погані копії ліків
Розробка оригінальних препаратів вимагає надзвичайно високих витрат. Після виведення нового препарату на ринок упродовж 20 років він перебуває під патентним захистом і продається за високою ціною, щоб повернути вкладені в його розробку кошти. По закінченні періоду патентного захисту відразу кілька компаній у різних країнах розпочинають випуск генеричних препаратів. Дженерик, який пройшов належним чином усі стадії його виводу на ринок, нічим не відрізняється від оригінального.
Щодо оригінальних препаратів, то Борщагівський хімфармзавод є не тільки заводом, а й науково-виробничим центром.
На черзі — профілактика
Мріє кожен. Успіху добивається той, хто для досягнення мети робить конкретні кроки. Людмила Безпалько все життя прагне допомагати людям, і це їй вдалося.
— Для лікування зроблено багато, — каже вона. — Але мене постійно непокоїть, чому ми йдемо за хворобою, а не намагаємося їй запобігти чи хоча б відтермінувати. Коли на вченій раді проаналізували свою продукцію, дійшли висновку, що на її основі можна і треба розробити програму профілактики захворювань…
Отже, на лаврах не спочивають. Ідеї, народженій на підприємстві, тісно в його рамках. Зрозуміло, що для реалізації потрібна воля і зусилля багатьох відомств, тож Людмила Безпалько свій неспокій і творчий задум передала вченим. Її пропозиція, запевняють, буде обговорена на засіданні Академії медичних наук. А відомо, що ініціатива, народжена у виробничих умовах, життєздатна.
