20% з них аж надто задоволені, 92% тішать діти, 82% — сімейне життя, 78% — місце проживання, 77% — друзі та знайомі, а 59% поліпшує життя робота та здоров’я. Цікаво, що майже 70% поляків критикують роботу свого уряду (про це свідчить вже опитування центру вивчення суспільної думки TNS Polska), та ба, за останні 18 років задоволених фінансовою ситуацією в цій країні стало більше на 14%, а матеріальними статками — на 27%!
Щиро здивувалась ось чому. Згідно з останнім минулорічним опитуванням, проведеним компанією Research & Branding Group, 74% українців вважають себе щасливими, а позбавлені цього відчуття лише 19% наших співвітчизників.
До категорії щасливчиків увійшла молодь, люди з вищою освітою та жителі обласних центрів. Їхні критерії: сімейний добробут, здоров’я, наявність дітей, онуків, друзів. Однак нещасні в нашій країні, якщо вірити результатам опитування, люди старшого віку, ті, хто має початкову або неповну середню освіту й живе у невеличких містах і селах.
А чи завжди любов до ближнього, власні апартаменти і взаєморозуміння у сім’ї та улюблена професія гарантують «світлий результат»? Переконана, що з повноцінним життям асоціюється в людей і висока зарплатня, можливість забезпечити родині безтурботне існування та врешті-решт упевненість у дні прийдешньому. Свідчать про це такі дані: невпевнено крокують у завтра 31% громадян, бідних і тих, кому бракує коштів, — 27%, а скаржаться на здоров’я 25% респондентів, причину «життя у поганій країні» називають 10% українців. Та попри це, 87% з них ще вірять у щастя. Лише 6% викинули з голови думки про це.
Та тепер і в мене постає запитання: «Ми живемо в оптимістичній ілюзії чи страждаємо невиправданим оптимізмом, так себе переоцінюючи?»
За даними американського Інституту Землі, Україна посідає 91 позицію за рейтингом щастя. А за даними соціологічної компанії Gallup, серед народів 148 країн ми 122-гі. А очолюють цей рейтинг (не дивуйтеся) Панама, Парагвай, Сальвадор, Венесуела, Тринідад і Тобаго. Попереду нас ідуть і Вірменія, Ірак, Сербія, Ємен, Грузія та Білорусь.
Ось і виходить, що українці, свідомо відгороджуючись від великого світу, називають себе щасливими, зважаючи на одвічні цінності: своя хата і родина — то найбільше щастя. А якщо сім’я велика і щаслива, та ще й здорова, то нам більше нічого не потрібно?
Напевно, що у грошовому еквіваленті щастя наш народ, як польський, не вимірює. Та хіба не слід поставити мету розвиватися і жити так, щоб інших завидки брали? Нехай не між Карибським морем і Тихим океаном, при чистому Дніпрі, вдихаючи незагазоване шкідливими викидами повітря. Зрозуміло, це запитання слід адресувати не народу, а тим, хто має гарантувати йому повноцінні будні.
