Щоб позбутися проблем з «бородою», треба навчитися конкурувати із сучасною індустрією розваг
Наші музеї — «бородаті». Не тому, що мають поважний вік і зберігають скарби сивої давнини. Такий стан пояснюється задавненими проблемами. Свого часу було навіть розроблено проект концепції державної цільової програми розвитку музейної справи, але, за словами фахівців, він поки що так і лишається проектом. Тим часом конкурувати із сучасною індустрією розваг закладам культури з дещо консервативною атмосферою важко.
Хто хоче родзинок, той садить виноград
У виставковій залі Чернігівського обласного художнього музею ім. Григорія Галагана просто магнетично притягує зір зображення козака Мамая, намальованого невідомим народним автором. Є тут і шедеври світового живопису, від споглядання яких неможливо відірватися. Однак на відкриття їх виставки прибуло значно менше людей, ніж на аналогічний захід в Колегіумі, де зібрався цілий натовп, аби побачити твори сучасної художниці, котра рекламує свої картини як такі, що мають …лікувальну дію. От вам і тема для роздумів.
«За вікнами музею ХХІ сторіччя і має бути нова парадигма нашої діяльності», — дійшла висновку директор музею Ірина Ральченко. Вона написала інноваційний проект з пропозиціями щодо перетворення пасивної, споглядальної позиції музею на інтерактивну і — виграла грант. Після того у виставкових залах зазвучала жива музика, з’явилися майстер-класи відомих чернігівських митців, міні-вистави досвідчених і початкуючих акторів за участі художніх полотен та скульптур.
У Чернігівському історичному музеї імені В. В. Тарновського також шукають свої шляхи до відвідувачів. «Ми маємо експозицію, побудовану хронологічно, але мріємо про те, що колись створюватимемо тематичні. Приміром, таку, що збере в одному залі всю зброю, — ділиться мріями директор музею Сергій Лаєвський. — Це може бути також розвиток книжкового мистецтва регіону. Немає у нас і музею, який би розповідав про Чернігів від його заснування до сьогодення. Наша історія розкидана частинами по експозиціях кількох музеїв».
Може, й справді маленькі фестивалі слід об’єднати у великий? Фото автора
За сімома замками
«Бородатою» проблемою музейників лишається фінансування і обмежений виставковий простір. Як зазначають фахівці, фонди щороку поповнюються, а площі лишаються тими самими. Тож відсоток музейних експонатів на тлі збільшення їх кількості в зібранні — в експозиціях та виставках щороку зменшується. В історичному музеї він становить приблизно 5% від основного фонду.
Тобто переважна кількість артефактів недосяжна для відвідувачів. Адже нові експозиції пропонуються увазі шанувальників історії нечасто, оскільки вони облаштовуються за певними правилами і, щоб стати цікавими й зрозумілими для відвідувачів, потребують великих коштів.
«Уже кілька років поспіль у нашій державі проходить експеримент — цільова програма, яка нині завершується і з наступного року стає нормою: це оцінювання діяльності музейних закладів, в тому числі за позиціями зростання кількості експонування, — продовжує пан Сергій. — За рахунок чого це має відбуватися — програма не уточнює. Втім, наразі маємо велику кількість пропозицій наших колег-партнерів в Україні зробити їх виставку в обмін на нашу. Кілька таких спроб ми вже здійснили».
Проте, музейники вважають, що пріоритети мають залишатися за власними фондами. Тому больовою точкою лишається відсутність етнографічного музею, експонати якого нині за сімома замками. Наша газета вже розповідала про цю проблему, і після її виступу в облдержадміністрації розглянули проект створення музею етнографії в Будинку полкової канцелярії на Валу. Заковика лише в тім, що в приміщенні, про яке йдеться, зберігаються фонди історичного музею. Але куди вони мають виїхати — велике питання, яке постало ще з 1990 року, коли було вперше включене до обласної комплексної програми розвитку культури.
«Ми можемо підтвердити, що нас чують і нас розуміють, але нам би хотілося сказати, що нас підтримують і відбуваються певні дії», — озвучує свою точку зору Сергій Лаєвський.
Хоча б третину відсотка…
Де перебуває душа музею? Звісно, не у фондосховищах, бо там його скарби. А душа — в очах відвідувачів, у їх сприйнятті того, що їм хочуть донести. Тому й б’ються музейники над думкою: яким чином зробити постійним таке рідкісне явище, як черги до кас? Як продемонструвати історичні цінності якомога ширшому загалу?
«Потрібен фестиваль!» — почула категоричну думку в історичному музеї. У місті проходить багато культурно-мистецьких заходів, у тому числі і фестивалів, тривалістю від кількох годин до півдня. У тому й проблема, що останніх забагато і занадто вони розпорошені. А от одного великого, який упродовж 3—5 днів привабив би до нашого міста туристів, — немає.
Мрії мріями, та дійсність не дає витати у хмарах. Торік у травні в Чернігові відбувся Міжрегіональний музейний форум «Музеї у ХХІ столітті. Виклики часу. Шляхи модернізації». Отам уже і намріялися, і наговорилися про проблеми. Минув рік, знову наблизилося професійне свято, та працівники храмів муз працюють з тими самими буденними проблемами — фінансовими, реставраційними, юридичними… Лишається хіба що з надією перечитувати проект концепції, який так і не став цільовою програмою, де зазначено: «На жаль, музеї не належать до пріоритетів гуманітарного розвитку України, ставлення до них як до чогось другорядного характерне практично для всіх прошарків і щаблів українського суспільства — від владних структур до пересічного громадянина. Музейна справа не є повноцінною і самодостатньою галуззю діяльності. Наявні закони не виконуються, а подекуди суперечать один одному».
ДОВІДКА «УК»
На початок нинішнього року на Чернігівщині нараховувався 31 самостійний музей.
Основний фонд музеїв налічував 450 тис. різних експонатів. У науково-допоміжному фонді перебувало 250,4 тис. предметів.
