Справа №2-а-88/10 Головуючий у суді у 1 інстанції - Куц В.І.
Номер провадження 22-а/1890/1611/12 Суддя-доповідач - Семеній
Категорія - 99 ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 грудня 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Семеній Л. І.,
суддів - Ведмедь Н. І., Кононенко О. Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сумському районі Сумської області на постанову Сумського районного суду Сумської області від 29 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Сумському районі Сумської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги та витрат на правову допомогу,
в с т а н о в и л а:
Постановою Сумського районного суду Сумської області від 29 січня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Сумському районі Сумської області (далі Управління) протиправною.
Зобовязано Управління здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за за 2007 рік з 09.07. 2007 р. по 31.12. 2007 р., за 2008 рік - з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. та за 2009 рік з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., а всього на суму 2614,30 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду частковій зміні.
Судом першої інстанції вірно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач має статус дитини війни.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% від мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію статті 6 Закону N 2195-IV зупинено на 2007 рік із урахуванням статті 111 цього Закону.
Проте Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону N 489-V.
Пунктом 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» внесені зміни, визначена надбавки дітям війни у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційним) положення пункту 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Разом із цим, у силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи пріоритетність Законів над підзаконним актами, відповідач у періоди з 09.07. 2007 р. по 31.12. 2007 р., з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. мав проводити нарахування підвищення до пенсії позивачу у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни судом обґрунтовано до уваги не взято, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається.
Що стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суд обґрунтовано визнав, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.
За таких обставин, правильними є висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07. 2007 р. по 31.12. 2007 р., з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив зі змісту ч.2 ст.99 КАС України та того, що з позовом до суду позивач звернувся в межах встановленого законом строку, після того як дізнався про порушення своїх прав і з таким висновком колегія суддів погоджується.
Поряд з цим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду в частині визначення конкретних сум до стягнення. Відповідно до статей 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобовязання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.
Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанцій повинен був визнати такі дії відповідача протиправними та зобовязати відповідача діяти відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про зобовязання відповідача нарахувати та виплатити конкретні суми, визначивши їх у невірному розмірі.
Вирішуючи питання судових витрат місцевий суд у порушення вимог ст.94 КАС України помилково стягнув понесені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 225 грн. з відповідача, що є підставою для зміни постанови у цій частині.
Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
За таких обставин, враховуючи положення Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 "Про граничні розміри компенсаційних витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалене судове рішення у адміністративній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
При визначенні розміру компенсації колегія суддів враховує тривалість робочого часу при наданні юридичних послуг при складанні процесуальних документів, зокрема, позовної заяви, та визначає його у сумі 50 грн., які слід стягнути на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.
Враховуючи наведене, а також те, що відповідно до ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є, зокрема, правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвалена у справі постанова підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.195, 197, п.2 ч.1 ст.198, ст.ст.201, 205, 207 КАС України, Законом України „Про внесення змін до розділу ХІІ „Прикінцеві положення” Закону України „Про судоустрій і статус суддів” щодо передачі справ, повязаних із соціальними виплатам», колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сумському районі Сумської області задовольнити частково.
Постанову Сумського районного суду Сумської області від 29 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Сумському районі Сумської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частин суми щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни.
Компенсувати ОСОБА_2 50 грн. витрат на правову допомогу за рахунок Державного бюджету України.
В іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -
