Покажіть мені людину, котра любить вітчизняний громадський транспорт?! Переповнені маршрутки, потяги, що пам’ятають ще радянські часи, вічно брудні електрички. Переконана, що знайти таку не вдасться, навіть якщо шукати усім миром. Тож намагання влади бодай щось зробити, аби українські пасажири теж почувалися нормальними людьми, можна тільки вітати. І коли наприкінці жовтня у Криму урочисто запустили перший рейковий автобус, який з’єднав станції Джанкой — Владиславівка — Феодосія — Армянськ, люди спочатку зраділи. Ним замінили приміський потяг «Хвиля» із плацкартними вагонами, що ледь дихали. Та радість пасажирів, як з’ясувалося згодом, виявилася аж надто передчасною. Не вірите? А дарма.
Усе робили на благо людей: на зміну допотопним вагонам прийшов комфорт. Але саме з цього моменту і почалися проблеми в пасажирів. На практиці виявилося, що рейкобус став благом недоступним. Бо хоч і вартість квитка не змінилася, і пільги залишилися, польська машина просто не змогла вмістити всіх охочих. Щодня у години пік пасажирам доводилося брати європейську машину за допомогою вітчизняного штурму, але і це не завжди допомагало. Адже вщерть заповнений людьми ще на першій зупинці 200-місний рейкобус уже не міг забрати ще стільки ж пасажирів на інших станціях. Втративши надію хоч на одній нозі доїхати до місця призначення, люди починали брати штурмом інший вид транспорту — маршрутки. Останнім це сподобалось, але й вони теж виявились не гумовими.
Хтось здивовано запитає: «Та в чому проблема? Рейкобус — це щось на кшталт електрички, то й причепіть додаткові вагони!» На жаль, такий фокус не пройде. Це неможливо зробити за технічними умовами: з обох боків диво-машини розміщено кабіни машиніста, тому причіпний пристрій не передбачено. Тож обурені люди почали штурмувати листами-скаргами Рескомтранс Криму та кримську дирекцію Придніпровської залізниці. Одні пасажири були не задоволені, що не можуть довезти до ринку свій товар, інші — що через великі багажі селян не можуть потрапити до салону рейкобуса, аби дістатися до місця роботи.
Ось так з’ясувалося, що польські машини не пристосовані до нашої дійсності. Адже у Європі, маючи багаж, люди або замовляють таксі, або їздять у власному транспорті. В Україні тяжко уявити, як бабуся, щоб продати курку чи кілька пляшок молока, замовляє таксі до ринку. А якщо колись таке диво станеться і «наші люди їздитимуть на таксі у хлібний магазин», тоді навіщо їм буде потрібний той ринок, і торгівля, і рейкобус?
Зважаючи на всі ці неподобства, профільне відомство та кримські залізничники вирішили знову повернути на лінію до болю знайомий плацкартний потяг «Хвиля», а рейковий автобус зробити додатковим. Тож розробляють графік руху з урахуванням потреб пасажирів: за кілька днів вони почнуть курсувати з незначним інтервалом. Тож на роботу тепер можна буде діставатися за європейськими стандартами: у комфортабельному рейкобусі. А на ринок, із клумаками та візками, за українськими — у плацкарті. Тобто хотіли як краще, а вийшло знову як завжди. Тож виникає цілком логічне запитання: коли наші чиновники, намагаючись бодай щось зробити для людей, будуть запозичувати не лише європейський досвід, а ще й тамтешнє вміння прораховувати ситуації заздалегідь. Бодай найпростіші…
