Жилищный адвокат

Жах, що з тобою все життя

    Жах, що з тобою все життя

    Спогади — найцінніші документи, які залишилися нам про той час

    Федір ЛЮДНИЙ,інвалід ВВВ, полковник у відставці, для «Урядового кур’єра»

    Тисяча дев’ятсот тридцять третього мені йшов сьомий рік. Тато одним із перших вступив до колгоспу, але потім вийшов з нього. Це, звичайно, викликало гнів активістів, і вони тероризували його, як могли. Батько змушений був шукати роботу в іншому районі за кілька кілометрів від свого села. Додому приходив рідко.

    Залишили без зернинки

    Сільській раді було дано завдання відправити певну кількість чоловіків на будівництво тракторного заводу в Харків. І ось однієї неділі, коли тато навідався додому, прийшли колишні «друзі», забрали його та ще кількох чоловіків і відправили до Харкова. А після цього вдома йшов обшук за обшуком. «Де поховали хліб?» — зухвало прискіпувалися активісти. Одного дня прийшло троє чоловіків і почали нишпорити по всіх куточках повітки, клуні, двору, гострою металевою палицею проколювали долівку в хаті. Мами не було вдома. Зайшли в хату. Нишпорять скрізь, заглядають під піч, підвели голови до стелі: «А що то у вас на комині?» А там було цебро зерна. І стали вони його до зернини змітати. Бабуся гірко плакала і благала: «Що ж ви робите, на кого і на що залишаєте оцих діток?» А нас четверо стояло, притулившись до бабусі, не розуміючи, що діється, а п’ята сестричка Наташа лежала в колисці. Так наша сім’я залишилася без зернини, без шматочка хліба. Подібні обшуки активісти проводили у багатьох селянських оселях і забирали зерно.

    Спочатку нашу сім’ю виручала картопля. А потім мама ходила до родичів і обмінювала нажиті речі на хліб. Ми вже відчутно голодували. День у день ставало дедалі гірше. Першою померла сестричка Наташа, за нею, опухлі від голоду, — бабуся і дідусь. Пригадую, як ми вчотирьох — старші сестри Маруся і Галя, я та менша сестричка Катя — сиділи на печі й у лушпинні з насіння соняшнику намагалися відшукати бодай малесеньку зернинку. То були останні хвилини життя Каті: вона стала харчати. Пишу ці рядки, а з очей крапля за краплею течуть на мою руку сльози…

    Вражає, коли бачиш фото тих страшних часів. Особливо — голодні діти, як ця дівчинка з Харкова 1933 року. Фото з Офіційного інтернет-представництва Президента України

    Їли все підряд

    Нарешті настала довгоочікувана весна. Щойно зазеленіла кропива, мама стала варити юшку. Щоб вижити, ми їли листя з дерев, полову, цвіт акації. Мамине здоров’я з кожним днем погіршувалося. Уже не залишилося речей, щоб обміняти на продукти. Та ще й отримали сумну звістку. Повернувся з Харкова сусід, якого разом із батьком забирали, і приніс куцину, зшиту більш як із ста клаптиків домашнього сукна.

    — А де ж Петро? — зі сльозами на очах запитала мама.

    Тоді ми дізналися, що тата вже немає. Десь на Холодній горі, серед сотень тисяч трупів ні в чому не винних людей, тліють і його кістки. Мама занепала духом, ледь ходила.

    Одного сонячного дня навідався до нас дядько Артем і забрав мене до себе. Він ніс мене на руках, бо я вже почав пухнути і не міг ходити, бо не було сил. Пізніше мені тітка Марфа (татова сестра) розповіла, що брат просив урятувати мене. Із глибокою вдячністю згадую тітку Марфу, бо вона замінила мені маму і була дуже доброю й порядною людиною.

    …Неподалік від нас жила жінка, а в неї було двоє діток. Раптом їх не стало. «Горпино, а де ж твої дівчата?» — запитували сусіди. «Померли, я їх поховала». Коли і де вона їх ховала, ніхто не бачив, і могил вона не могла показати. Усі зрозуміли: вона їх поїла.

    У тітки і дядька була корова, тож очуняв я швидко. Став пасти корову. Дивлюся — іде тітка Одарка: «Федю, а йди до мене». Підбіг я, а вона пригорнула мене, пожалувала по голівці, а потім тихо сказала: «Немає Христі, померла, Федю, твоя мама». Як я плакав, біжучи босими ногами додому, ще не усвідомлюючи, що залишився круглим сиротою.

    Дядько Артем зробив труну, і в одній могилі з мамою поховали ще шістьох дітей-небіжчиків, загорнутих у ряднини, бо не було кому копати могили, не кажучи вже про домовини.

    Ось така гірка правда про голод нашої сім’ї.

    Небагато є сьогодні людей, які знають, що голод створено штучно, що це був прямий геноцид селян, що цілковита вина у його створенні лежить на тодішньому керівництві країни. Боляче, образливо чути, коли окремі сучасники стверджують, що ніякого геноциду не було, не говорячи навіть і про голод.

    МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

    Багато свідчень про жахливі випробування під час голодоморів зберігаються у Національному музеї «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні». Зазирнемо в них!

    Картоплина для немовляти

    «Я народилася у лютому 1932 року в сім’ї сільських інтелігентів. Батько був учителем у неповній середній школі, при школі ми й жили. Мати закінчила медтехнікум і обіймала посаду помічника лікаря. Батьки при мені ніколи не згадували голод 1932—1933 років, бо це було небезпечно. Уже в останні роки життя мати розповіла мені, що як медпрацівник вона не мала права писати, що смерть настала від голоду, а мусила щось вигадувати.

    Мама знала про випадки людожерства, коли їли найменших дітей, аби вижити. Тільки люди після того божеволіли. У селах вимирали цілими сім’ями. Сильніші у складі команд із поховання збирали померлих і відвозили у спільні ями.

    Люди мали страшний вигляд: кістки, обтягнуті шкірою, сіро-зелені обличчя. Деякі були опухлі.

    Невиснаженим людям було небезпечно з’являтися у безлюдних місцях — могли вбити. Іноді не витримували страждань і накладали на себе руки.

    Мої батьки працювали і отримували пайки — склянку борошна на день, з якого робили затируху. Для мене, немовляти, купували одну картоплину, склянку молока чи яйце.

    У 1947 році ми переїхали в Західну Україну. Звідти допомагали родичам, що залишилися. Батькова сестра була вдовою з чотирма малими дітьми. У нас рік жив її найстарший син Михайло. Дитина приїхала виснажена, обличчя сірого кольору, а лікті й коліна були товстіші за руки й ноги.

    Тепер живу в Києві. Якось на трамвайній зупинці чую розмову двох пристойних, на перший погляд, жінок: «Що ці українці все говорять про голодомор? Набридло! Не було ніякого голоду!» Не втрималася, втрутилася: «Як це не було? Мене бабуся з рук не спускала, аби не з’їли!» — «От і погано, що не з’їли!» — почула у відповідь…»

    (Із спогадів Л. Л. Шевченко (дівоче прізвище Цимбаліста), яка живе в Києві, а під час голодомору мешкала з батьками у с. Тернівка біля Умані Черкаської області)

    Голодний гопак 1933 року

    «Нашими сусідами була сім’я Беліченків: батько Петро, мати Химка і семеро їхніх дітей. Ще до 1933 року вони жили дуже бідно. У господарстві не було ніякої живності, навіть курей. На початку 1933-го помер батько, старший син і найменший Андрійко. Після цього матері довелося самій піклуватися про дітей, що залишилися живими.

    У хаті, крім столу та лавки, була піч, лежанка й полик, де спали діти. Щоб зберегти взимку тепло від лежанки, Химка змурувала глиняну стінку, в якій зробила дірку, як у собачій будці. Діти з радістю лазили в неї, та й сама вона користувалася діркою, аби з лежанки втрапити на піч.

    Ще вдосвіта Химка вставала, надівала свиту і рвані чоловікові чоботи, на які намотувала ганчірки з мішка, і йшла в степ до скирти з пшеничною соломою. Там перетрушувала її, щоб відшукати якусь пригорщу зерна. Поверталася в село, заходила до нас, аби перетерти на жорнах (в нас вони ще залишалися) зерно на крупу. Потім в садку вирубувала гілку з вишні й цими дровами розтоплювала піч. Дрова дуже погано горіли, бо були сирі. У казані варила куліш без заправки, бо нічого не мала. А п’ятеро дітей тим часом стежили за кожним її рухом в очікуванні нехитрої їжі. І ось куліш готовий, усі всідалися навколо великої миски і їли, як їм тоді здавалося, найсмачніше у світі вариво.

    А потім середній син Льова брав гребінця та шматок паперу і на такій губній гармошці грав гопака, вистукуючи ритм кулаком по столі. Молодші діти не могли втриматися на місці. Катя та Митя танцювали так, що піднімали догори солому, якою була встелена долівка. Де й бралися ті сили та відчайдушне завзяття!

    Так тривало всю зиму. У Химки ледве вистачало сил на щоденні походи у поле, аби прогодувати дітей. Навесні найменший Митя зробився пухкий, як та подушка. Ми, діти, як могли, підгодовували його: то приносили шматочок моркви, то хвостик цукрового бурячка, що залишали від своїх злиденних обідів. Химка ж казала просто: «Якщо доживе до цвітіння кабаків, то буде жити!» І він дожив.

    Навесні колгосп організував дитячі ясла, і малечу раз на день годували затіркою і давали 50 грамів хліба. Усі п’ятеро Химчиних дітей вижили».

    (Із спогадів Г. О. Притуляк (дівоче прізвище Баранюк), яка нині живе у Кременчуці Полтавської області, а у дитинстві мешкала у с. Вільшанка Новоархангельського району Кіровоградської області)

    Урядовий Кур'єр

    Рейтинг: 4.8/5, основан на 25 голосах.


    Вам это будет интересно:

    Закон про зайнятість: які зміни очікувати безробітним

    В Україні істотно не вистачає кваліфікованих працівників. Слюсарі, токарі, муляри, штукатури на інші спеціалісти робітничих професій нині у дефіциті. Неабиякий попит мають медсестри, лікарі, ...

    33 специалиста подтвердили квалификацию судебного эксперта

    Состоялось заседание Центральной экспертно-квалификационной комиссии при Министерстве юстиции Украины. Об этом сообщает пресс-служба ведомства. К экзамену было допущено 38 специалистов, из которых 2 не появились и 33 получили и подтвердили квалификацию судебного эксперта по следующим классам экспертиз:

    Про затвердження переліку компонентів рідкого ракетного палива, що підлягають утилізації у 2013-2014 роках, Кабінет Міністрів України

    Про затвердження переліку компонентів рідкого ракетного палива, що підлягають утилізації у 2013-2014 роках Затвердити перелік компонентів рідкого ракетного палива, що підлягають утилізації у 2013-2014 роках, згідно з додатком.

    Уряд вирішуватиме соціально-економічні проблеми депресивних регіонів

    Уряд ухвалив рішення щодо розширення груп територій, які визнаються депресивними, та надання їм такого статусу. Відповідну постанову, розроблену Мінекономрозвитку, прийнято на засіданні Кабінету ...

    Консультации по недвижимости
    Адвокат по ЖКХ
    Рекомендовано !
    Киевские судебные решения

    №910/22831/14

    Судья: Васильченко Т.В.
    07.01.2015

    №757/24024/14-ц

    Судья: Цокол Л. І.
    07.01.2015
    Новости жилищных адвокатов
    Упрощено таможенное оформление для товаров, которые ...

    Упрощено таможенное оформление для товаров, которые не содержат озоноразрушающих веществ Отныне для субъектов хозяйственной деятельности, импортирующих и экспортирующих товары, в которых отсутствуют озоноразрушающие вещества, их таможенное оформление осуществляется без лицензии. ...

    На Черкащині працівники ДАІ затримали автомобіль ...

    На Черкащині працівники ДАІ  затримали автомобіль з 170 літрами прозорої рідини невідомого походження Днями, близько восьмої години ранку, під час несення служби на стаціонарному посту Золотоноша, інспектори взводу із забезпечення супроводження відділу ДАІ з обслуговування міста Черкаси, зупинили ...

    На Київщині нетверезий водій збив пішоходів та ...

    На Київщині нетверезий водій збив пішоходів та зник з місця ДТП Днями, близько о 20-й годині, в місті Васильків, невстановлений водій, керуючи автомобілем МОСКВИЧ 412, допустив наїзд на 27-річну місцеву мешканку та з місця пригоди зник. Жінка переходила проїзну ...

    Об Адвокате
    Влюбилась в Ваш сайт!!! Какие же Вы просто молодцы!!! Желаю творческих успехов!

    Как много нужной информации.

    Этот сайт не только друг - ваш ресурс, практически, - родственник для всех, кто сегодня живёт новыми взглядами!
    Публикации о недвижимости
    О налогообложении операции с недвижимостью ...

    О налогообложении операции с недвижимостью в Украине Сегодня, как и после принятия нового налога на недвижимость, эта тема широко обсуждается среди всех заинтересованных в этом ...

    Что лучше агент по недвижимости или адвокат

    Что лучше агент по недвижимости или адвокат Разграничение полномочий риелтора (агента), нотариуса и адвоката по вопросам недвижимости.

    fd88152c669729fa70f5fe095f45fa66