Виповнюється 80 років від дня заснування Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна
Неймовірно, але факт. Рівно вісім десятиріч тому, коли в Україні лютував страшний голод і люди думали насамперед про хліб насущний, відбулася перша вистава ентузіастів театральної сцени. Навіть страшні смертельні жорна не могли перемолоти нестримне бажання і потяг шанувальників Мельпомени до піднесеного, духовного.
Ніхто і ніколи не скаже, як почувалися самодіяльні артисти, коли вперше зібралися на репетицію. Можна лише здогадуватися, як жилося в той жахливий 1933-ій. Проте саме їм судилося започаткувати історію театрального закладу, про який добре знають не тільки на Сумщині, а й далеко за її межами.
Між цими світлинами — вісім десятиріч. Перша репетиція в далекому 1933-му і сьогоднішня робота над новою виставою. Фото надані сумським театром ім. Михайла Щепкіна
На жаль, історія не зберегла імен і прізвищ перших акторів, однак уціліла світлина тієї репетиції, і фото стало справжнім раритетом. До того ж відомо, що першою виставою, яку поставили майбутні щепкінці, була «Назар Стодоля» за твором Тараса Шевченка.
Воістину символічно: напередодні 200-ї річниці від дня народження Кобзаря цей твір з успіхом ставлять на сумській сцені, тим самим стверджуючи вічність і неперехідність творчості Тараса Григоровича й невмирущість національного драматургічного слова.
Від витоків — до сучасності
Робочий кабінет директора театру заслуженого діяча мистецтв України Миколи Юдіна невеликий за площею, однак місткий за наповненням. На стінах, у шафах, на столі — численні буклети, світлини, афіші. Навіть побіжного погляду досить, аби переконатися: в цих документах — пульсуюча і неповторна історія.
Співбесідник розкладає окремі з них. Припрошує ознайомитися з історичним знімком, який поклав початок театральному закладу.
Що й казати — відчуття особливі. Чи могли подумати тодішні артисти, що через 80 років світлина зберігатиметься в колективі щепкінців і стане своєрідним духовним талісманом? Вочевидь, в історії не трапляється нічого випадкового, і цей знімок — ще одне цьому підтвердження.
Розпочавши театральний літопис «Назаром Стодолею», в наступні роки колектив акторів та режисерів виконав кілька блискучих постановок. І коли 1939 року на карті України з’явилася Сумська область, заклад набув статусу обласного драматичного театру. Звідтоді мистецький колектив вписав до своєї історії сотні значущих сторінок.
Чого тільки варта така масштабна статистика. За роки існування щепкінці здійснили майже 400 прем’єрних постановок і 19 тисяч вистав! Їх відвідали понад чотири мільйони глядачів не тільки із Сум та області, а й інших куточків світу. Сумські артисти побували з гастрольними виставами більш як у десяти країнах світу, зокрема в Болгарії, Польщі, Угорщині, Німеччині, Словаччині… А що казати про країни колишнього СРСР: географія поїздок — від Карпат до Владивостока.
Боротьба за глядача чи робота з глядачем?
Нинішній репертуар щепкінців розмаїтий і відповідає найвибагливішим смакам глядачів: 22 вистави за творами світової, європейської та вітчизняної класики. Нещодавно з’явилася власна родзинка — п’єса «Остання сповідь», автор якої — місцева журналістка Богдана Олександровська. Твір присвячений одній із драматичних сторінок Великої Вітчизняної війни — історії кохання української дівчини та юнака-француза. Так театральний колектив зробив подарунок глядачам напередодні 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників.
За словами Миколи Юдіна, в полі зору перебувають й інші тематичні напрями. Зокрема Шевченкіана, про яку вже згадували, 1025-річчя хрещення Русі (тут успішно триває співпраця із Сумською єпархією). А ще, незважаючи на «дорослий» статус, обласний академічний театр багато уваги надає роботі з наймолодшими глядачами.
Для юних відвідувачів часто влаштовують екскурсії закладом, а відтак пропонують заповнити анкету з одним запитанням: «Чому люди ходять до театру?». Тож дітей долучають до театральної атмосфери, їх поступово готують до ролі глядачів. Адже нині і в дорослих, і в юних багато інших спокус: від комп’ютера до футбольного матчу чи звичайного кіносеансу.
На щастя, більшість вистав проходять якщо не з аншлагами, то майже з ними. Принаймні, глядач у залі завжди є.