Справа № 473/3476/13-а
ПОСТАНОВА
іменем України
"27" вересня 2013 р. Вознесенський міськрайонний суду Миколаївської області Миколаївської області у складі: головуючої - судді Ротар М.М., при секретарі - Фінько О.П.
За участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Роїк В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Вознесенську та Вознесенському районі Миколаївської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
9 серпня 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд в порядку адміністративного судочинства з позовом до Управління Пенсійного Фонду України в м. Вознесенську та Вознесенському районі Миколаївської області (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначав, що вона 25.04.2013 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.д ст..55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Однак рішенням від 25 липня 2013 року їй було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки її страховий стаж становить 18 років 4 місяці 21 день, в тому числі пільговий 12 років 2 місяці 19 днів, при необхідному 20 років в т.ч. пільговому 10 років.
Вважаючи таке рішення відповідача незаконним, позивачка просила визнати протиправним рішення УПФУ у м. Вознесенську та Вознесенському районі та зобов'язати відповідача призначити та виплатити пенсію за вислугу років з моменту звернення тобто 25.04.2013 року.
В судовому засідання позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 повністю підтримали позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, зазначаючи, про відсутність підстав для призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки відповідно до наданих позивачкою документів її страховий стаж становить 18 років 4 місяці та 21 день, що не дає її право на отримання пенсії на пільгових умовах.
Вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, матеріали пенсійної справи №125311, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 25 квітня 2013 року позивачка ОСОБА_1, звернулась до управління Пенсійного фонду України в м.Вознесенську та Вознесенському районі за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до п. «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зазначеним Законом передбачено, що правом на пенсію за вислугу років користуються працівники плавскладу морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їздних, приміського і внутрішнього сполучення), жінки після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Рішенням комісії з питань призначення та виплати пенсії та допомоги від 25.07.2013 року ОСОБА_1 було відмовлено в призначені пенсії по вислузі років, оскільки страховий стаж становить 18 років 4 місяці 21 день в т.ч. пільговий 12 років 2 місяці 19 днів, при необхідному 20 років в т.ч. пільгового 10 років.
Приймаючи вказане рішення відповідачем було враховано наступне. Згідно з записами в трудовій книжки, позивачка працювала в Державній судноплавній компанії «Чорноморське морське пароплавство з 07.01.1983 року по 17.01.2003 року. Відповідно до довідки від 05.06.2013 року № 253, за час своєї праці, ОСОБА_1 знаходилася у відпусках без збереження заробітної плати в періоди з 02.10.1984 по 08.10.1984, з 04.07.1993 по 02.08.1993, з 14.08.1993 по 23.08.1993, з 01.12.1993 по 24.12.1993, з 06.05.1994 по 09.03.1995, з 23.09.1995 по 26.01.1996, з 08.03.1996 по 27.10.1996, з 20.11.1996 по 27.12.1996, з 24.01.1997 по 09.05.2001.
Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про відпустки», (в редакції до 2000 року)
власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин міг надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням. В такому випадку за працівником зберігалося робоче місце та загальний страховий стаж.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відпустки» від 2 листопада 2000 р. № 2073-ІІІ згадана норма була вилучена.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки» та ст. 82,84 КЗпП України, у випадках, коли працівник знаходився у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами, до загального стажу роботи зараховується не більше 15 календарних днів на рік.
Відповідно до довідки Державної судноплавної компанії «ЧМП» про підтвердження пільгового стажу роботи від 11.06.2013 № Д-761 всі відпустки без збереження заробітної плати оформлювалися на підставі поданої заяви робітника.
В зв'язку з відсутністю даних щодо підстав надання позивачу відпусток без збереження в період з 02.10.1984 р. по 09.05.2001, відповідачем було враховано їй лише періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати не більше 15 календарних днів на рік, тобто 02.10.1984 по 07.10.1984. з 04.07.1993 по 18.07.1993, з 06.05.1994 по 20.05.1994, з 01.01.1996 по 15.01.1996, з 24.01.1997 по 07.02.1997, з 01.01.1998 по 15.01.1998, з 01.01.1999 по 15.01.1999, з 01.01.2000 по 15.01.2000 та з 01.01.2001 по 15.01.2001.
На підставі цього, відповідачем було встановлено, що страховий стаж позивача становить 18 років 4 місяці 21 день, в т.ч. пільговий 12 років 2 місяці 19 днів при необхідному страховому стажі, для призначення пенсії, 20 років, в тому числі пільгового 10 років.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення але у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, оскільки відповідачем в судовому засіданні доведено відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії по вислузі років відповідно до п.»д» ст..55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то суд приходить до висновку, що відсутні підставі для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Вознесенську та Вознесенському районі Миколаївської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через місьісрайонний суд протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя: М.М. Ротар
