АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Провадження № 22ц/790/6867/13 Головуючий 1 інст. Глоба М.М.
Справа № 617/453/13-ц Доповідач - Хорошевський О.М.
Категорія: договірні
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 листопада 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого, судді - Хорошевського О.М.,
суддів: Зазулинська Т.П., Кругової С.С.
при секретарі - Пуль С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Вовчанського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
встановила:
У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 08.04.2005 року укладеного від її імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві власності належав будинок АДРЕСА_1.
У 1989 році вона переїхала до м. Лісогорськ Хмельницької області. Доглядати за будинком вона запропонувала своєму сину ОСОБА_4. Разом із своєю сім'єю він оселився у цьому будинку.
24.06.2003 року вона видала на ім'я дружини сина - ОСОБА_1 довіреність, яка передбачала право продажу зазначеного будинку.
У 2011 році шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 раптово помер.
Після смерті сина вона дізналась, що 08.04.2005 року ОСОБА_1 діючи на підставі довіреності продала належний позивачу будинок своєму чоловіку ОСОБА_4
Вважаючи, що представник не може вчиняти правочин від імені особи яку він представляє, у своїх інтересах, посилалась на ч. 3 ст. 238 ЦК України просила позов задовольнити.
Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом 08 квітня 2005 року за реєстром № 745. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 1833,60 грн. та судовий збір в сумі 229,40 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити застосувавши позовну давність.
Скарга містить посилання на те, що 02 вересня 2013 року вона звернулась до районного суду з заявою про застосування до позовних вимог ОСОБА_2 позовної давності, але суд визнав, що строк позовної давності ОСОБА_2 не порушено оскільки вона дізналась про існування оспорюваного договору у грудні 2012 року.
Такого висновку суд дійшов лише на підставі пояснень свідка ОСОБА_5 Однак свідок ОСОБА_5 з цього приводу мала розмову лише з донькою позивача - ОСОБА_6 і ставлення до договору самої ОСОБА_2 їй не відомо.
ОСОБА_2 були відомі обставини продажу будинку, вона кожного року приїждила до м. Вовчанськ. Строк дії довіреності виданої ОСОБА_2, був три роки.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір ОСОБА_1 укладено з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України, оскільки на час укладення договору вона була одночасно і представником продавця і дружиною покупця за цим договором, тобто вчинила правочин у своїх інтересах.
Разом з тим не можна погодитись з висновком суду про те, що ОСОБА_2 дізналась про своє порушене право саме у грудні 2012 року.
З матеріалів справи вбачається, що довіреність на право розпорядження ОСОБА_1 будинком належним ОСОБА_2 була видана 24 червня 2003 року строком на три роки до 24 червня 2006 року (а.с. 27).
З позовної заяви ОСОБА_2 втрачається, що у неї з сином та його сім'єю були доброзичливі, відверті стосунки, їх спілкування мало постійний характер.
За вказаних обставин судова колегія не може погодитись з поясненнями представника ОСОБА_2 про те, що позивач не був повідомлений про продаж будинку і протягом дії строку довіреності не цікавився чи проданий цей будинок.
Сама ОСОБА_2 до суду не зверталася, в судові засідання не з'являлася, заперечень на апеляційну скаргу не підписувала.
Висновку про те, що позивачу було відомо про укладання оспорюваного договору судова колегія доходить і з урахуванням того, що ОСОБА_2 зверталась з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини після ОСОБА_4 у січні 2013 року, а з позовної заяви від її імені подано до суду лише у березні того ж року (а.с. 114).
З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що вона спадщину після ОСОБА_4, не приймала. Ця обставина підтверджується і відповіддю завідувача Вовчанської нотаріальної контори від 14.11.2013 року № 2752/0214.
Враховуючи наведене судова колегія вважає, що до вимог ОСОБА_2 підлягають застосуванню правила ч. 4 ст. 267 ЦК України, а у задоволенні позову необхідно відмовити.
Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, не підлягають задоволенню і вимоги про повернення позивачу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.3 ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий - Судді:
