Номер провадження № 22-ц/785/4246/13
Головуючий у першій інстанції Непорада М.П.
Доповідач Миза Л. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі
головуючої судді Мизи Л.М.
суддів Дрішлюка А.І., Станкевича В.А.
при секретарі Булгак Х.О., Счаслівцевої Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Житлово-будівельний кооператив «Вимпел-8», про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - житлово-будівельний кооператив «Вимпел-8», про визнання заповіту недійсним, визнання квартири спільною власністю подружжя, визнання права власності на ? частину квартири та визнання права власності на ? частину квартири в порядку спадкування за законом,
встановила:
17 квітня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. В обгрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_5 є власником квартири, оскільки був членом ЖБК «Вимпел-8» і сплатив за квартиру пай в повному обсязі, 20 вересня 2011 року склав на його користь заповіт. З ОСОБА_2 спадкодавець перебував у шлюбі до 1980 року, після розірвання шлюбу претензій щодо поділу паю не було, а майно подружжя поділило добровільно. Знову шлюб між ними було укладено у 1990 році після сплати ОСОБА_5 паю в повній сумі.
ОСОБА_2 позов не визнала і звернулася з зустрічним позовом, в якому після неодноразового уточнення позовних вимог просила визнати заповіт недійсним, визнати квартиру спільною власністю подружжя, визнати за нею право власності на ? частину квартири як частку в спільному майні подружжя та на ? частину квартири в порядку спадкування за законом, мотивуючи тим, що весь пай сплачувався в період її шлюбу з ОСОБА_5 частина у 1975 році та інша частина у 1995 році.
ОСОБА_4 зустрічний позов не визнав.
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 21 березня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на пай у вигляді квартири АДРЕСА_1 в житлово-будівельному кооперативі «Вимпел-8» в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення з мотивів неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповноти з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими.
Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши її доводи, а також перевіривши законність та обгрунтованість рішення в межах апеляційного оскарження та позовних вимог, приходить до наступного висновку.
Встановлено, що 13 вересня 2011 року ОСОБА_5 склав заповіт на користь свого сина ОСОБА_4 ( т.1 а.с.3 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, спадкоємцями після його смерті є ОСОБА_4 за заповітом та ОСОБА_2 за законом, оскільки вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 з 31 серпня 1990 року по день його смерті (т.1 а.с. 5 ,26 ).
Суд, відмовляючи в позовних вимогах про визнання заповіту недійсним, виходив з недоведеності позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки ч.2 ст. 1257 ЦК України визначено підстави для визнання заповіту недійсним, а саме, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Однак позовні вимоги з таких підстав не заявлялися і такі обставини судом не встановлені.
Заповіт складений особою, яка мала на то права, дотримана письмова форма заповіту та нотаріальне його посвідчення, тобто відсутні підстави і для висновку про його нікчемність.
Як вбачається з матеріалів справи, обидва спадкоємця прийняли спадщину, звернувшись в передбачений законом строк з заявами до нотаріальної контори (т.1 а.с. 21, 32, ).
Однак нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру та витягу з Реєстру прав власності (т.1 а.с. 41).
ОСОБА_5 був членом ЖБК «Вимпел-8», 29 листопада 1974 року за квитанцією № 19/33 ним сплачено перший внесок паю за квартиру в розмірі 3300 руб., в 1975 році ОСОБА_5 видано ордер на спірну квартиру на підставі рішення виконкому Жовтневої райради депутатів трудящих м.Одесі від 18 липня 1075 року №391 (т.1 а.с.6, 60,65).
Розмір повного пайового внеску за спірну квартиру складав 7171 рублів 41 копійку, пай ОСОБА_5 виплачений повністю, що визнається сторонами і згідно зі ст.61 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню, разом з тим вона підтверджена поясненнями представника третьої сторони та довідками ЖБК «Вимпел-8» ( т.1 а.с. 61, 68, т.2 а.с.139).
Перший внесок сплачений під час шлюбу ОСОБА_5 з ОСОБА_2, які перебували у шлюбі тобто з 04 червня 1971 року по 17 грудня 1980 року ( т.1 а.с.56).
Що стосується дати сплати іншої частини паю, то щодо цієї обставини належні та допустимі докази відсутні .
В довідках ЖБК «Вимпел-8» зазначаються різні дати повної сплати паю і цей недолік усунути не є можливим, оскільки ні у сторін, ні у третьої особи не збереглися первинні документи (а.с.т.1 а.с.6,68,157, т.2 а.с. 17, 27, 46)
Квитанції, на які посилається апелянт, не є допустимими доказами, оскільки з них не вбачається, що по них сплачувалися саме пайові внески за квартиру. Так в квитанціях від 23 травня 1995 року, від 22 травня 1990 року, від 14 березня 1989 року призначення платежу не зазначено, а лише є запис про отримання коштів без пені, а в квитанції від 21 січня 1992 року зазначено про погашення кредиту («ссуди») ( т.2 а.с.47, 155-158 ).
Не може визнаватися належним доказом дати остаточної сплати паю і запис в книзі №1 ЖБК «Вимпел-8» « 1995 г. п/расчет», оскільки невідомо, що означає цей запис : полный расчет» чи «перерасчет», чи що інше, з врахуванням вчиненого нижче в книзі №1 запису про пільгу 75%. Крім того, ці записи, виконані різними почерками і невідомо якими особами та на підставі яких первинних документів, враховуючи, що первинні документи не збереглися (т.2 а.с. 45, 47).
Разом з тим, факт повної сплати паю не оспорюється ні сторонами, ні ЖБК «Вимпел-8», однак при недоведеності часу повної сплати паю відсутні підстави для висновку, що ця частина паю була сплачена в шлюбі.
До того ж в судовому засіданні апеляційного суду представник ЖБК «Вимпел -8» вказав, що ним особисто та іншими членами ЖБК паї виплачені у 1985 році.
Відповідно до ст. 146 ЖК, п. 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, п.6.1 Статуту ЖБК «Вимпел-8», норм чинного на час виникнення спірних правовідносин КпШС (статті 22, 24, 28, 29), а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в підпункті «и» п. 6 постанови від 18 вересня 1987 р. № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» та підпункті «б» п. 11 постанови від 22 грудня 1995 р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» у випадку сплати паю в ЖБК подружжям у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів квартира після повної сплати пайового внеску є їх спільним майном, а у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири.
Суд першої інстанції на зазначені обставини не звернув уваги і не врахував, що ОСОБА_2 на момент сплати першого внеску частини паю перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, тому вона за положеннями вище викладених норм права набула право власності на відповідну частину квартири з моменту сплати частини паю (першого внеску) як дружина ОСОБА_5
Виходячи з вище зазначених положень, враховуючи доведеність виплаченої частини паю в період шлюбу, ОСОБА_2 набула право власності на 23/200 частини квартири як на частку в спільному майні подружжя.
Не знайшло свого підтвердження посилання на те, що після розірвання шлюбу в 1980 році і до повторного укладення шлюбу у 1990 році ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, оскільки проживання в одній квартирі не є достатнім доказом для висновку про проживання однією сім'єю. Картка №33485 складу сім»ї моряка, копія якої знаходиться в матеріалах справи, а оригінал оглядалася апеляційним судом в судовому засіданні, не є належним доказом, оскільки вона знаходиться в такому потертому стані, що встановити рік її дійсності неможливо, чи то до 1977 року, чи то до 1987 року (т.1 а.с.60).
Не довела ОСОБА_2 участі своїми коштами у виплаті іншої частини і за період, коли вона не перебувала у шлюбі з ОСОБА_2
З огляду на зазначене, з врахуванням того, що пай сплачений повністю, інша частина квартири, а саме 177/200 її частин, була особистою власністю ОСОБА_5 і відповідно є спадковим майном.
Спадкодавець склав заповіт на все належне йому майно на користь ОСОБА_4 Однак ОСОБА_2 є непрацездатною, тому згідно з ч.3 ст. 1235, ст.1241 ЦК України вона має право на обов'язкову частку у спадщині, яка складе 177/800 частин квартири, враховуючи, що у разі спадкування за законом кожному зі спадкоємців належало б по 12 частці спадкового майна ( 177/200:2 :2).
Таким чином, розмір частки ОСОБА_4 при спадкуванні за заповітом складає 531/800 частини квартири (1- 23/200-177/800).
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд при вирішенні позовних вимог ОСОБА_4 та при вирішенні зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання права власності на ? частину квартири як частку в спільному майні подружжя та на ? частину квартири в порядку спадкування за законом допустив порушення норм матеріального права, висновки суду в цій частині рішення не відповідають обставинам справи, що відповідно до п.3 і 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового рішення, яким зазначені позовні вимоги сторін задовольнити частково та визнати за ОСОБА_2 право власності на 23/200 частин квартири як на частку у спільному майні подружжя та на 177/800 частин квартири в порядку спадкування за законом (обов'язкова частка), а за ОСОБА_3 визнати право власності на 531/800 частину квартири в порядку спадкування за заповітом.
В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з підстав зазначених вище.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п.3 і 4 ч.1 та ч.2 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 березня 2013 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 скасувати.
Позов ОСОБА_2 в цій частині задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 23/200 частин квартири АДРЕСА_1
Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 177/800 частин квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на 531/800 частин квартири АДРЕСА_1.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча Миза Л.М.
Судді Дрішлюк А.І.
Станкевич В.А.
