Справа № Провадження №362/1972/13-ц 22-ц/780/4858/13 Головуючий у І інстанціїЖук М.В.Категорія18Доповідач у 2 інстанції Сліпченко23.08.2013 ____________________________________________________________________________________
УХВАЛА
Іменем України
21 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Сліпченка О.І.
суддів: Олійника В.І., Поліщука М.А.,
при секретарі : Баліну П.П.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди ,-
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що 3 травня 2008 року між ним та відповідачем вчинено правочин, за яким надав останньому нотаріально право розпорядження автомобілем марки ВАЗ 2104 реєстраційний номер НОМЕР_1
За вчинення правочину він передав, а відповідач прийняв 11 300 грн., а ОСОБА_3 передав позивачу указаний автомобіль.
19 жовтня 2009 року з вини водія ОСОБА_4 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі -ДТП), внаслідок якої вказаний автомобіль марки отримав механічні пошкодження.
Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 31 березня 2011 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволені цивільного позову в частині відшкодування шкоди завданої пошкодженням автомобіля. Вирок суду першої інстанції в цій частині скасований Апеляційним судом Київської області, а справу в цій частині направлено на новий розгляд в той же суд в порядку цивільного судочинства .
З грудня 2012 року ОСОБА_3 пред'явив цивільний позов до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди та видав на ім'я ОСОБА_2 довіреність на представництво інтересів у суді.
Під час розгляду цивільної справи позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 відкликав довіреність на представництво його інтересів в суді від 30 листопада 2012 року та подав суду заяву про відсутність фінансових претензій до ОСОБА_4, тому позивач вважає, що відповідач має намір шляхом обману порушити умови правочину довіреності на розпорядження автомобілем в частині його права на одержання грошових сум на відшкодування шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, а також в позасудовому порядку отримав від ОСОБА_4 заявлену в позові суму у розмірі 22 943 грн. 46 коп.
Вважав, що правочин, - довіреність на розпорядження автомобілем, - вчинено під впливом обману щодо обставини, яка має істотне значення, а саме щодо надання права одержувати грошові кошти на відшкодування шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, відповідач позбавив його права на одержання заявленої в позові до винуватця ДТП суми, ОСОБА_2 просив визнати недійсним правочин передачі відповідачем йому права розпорядження автомобілем через вчинення його під впливом обману; стягнути з ОСОБА_3 на його коритись 22 600 грн., як відшкодування збитків у зв'язку з вчиненням цього правочину та 1 100 грн. компенсації моральної шкоди .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2013 року відмовлено в задоволенні позову .
Позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі .
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань. Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини на які посилався позивач як на підставу своїх вимог і заперечень, зокрема позивачем не доведено про існування факту навмисного введення відповідачем позивача в оману при передачі автомобіля в розпорядження щодо надання права на отримання відшкодування за його пошкодження Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 3 травня 2008 року ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 і ОСОБА_5 видано довіреність, якою уповноважено останніх представляти його інтереси з питань розпорядження з правом продажу належного йому автомобіля марки ВАЗ 2104 реєстраційний номер НОМЕР_1. (а.с. 4) . Як вбачається зі змісту розписки ОСОБА_3 від 3 травня 2008 року він отримав за автомобіль ВАЗ 2104 від ОСОБА_2 11 300 грн. Як встановлено вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 31 березня 2011 року, який набрав законної сили, ОСОБА_4 19 жовтня 2009 року, близько 8 години 30 хвилин, на території Кагарлицького району Київської області, керуючи автомобілем «Міtsubishi Lапсег» д.н.з. НОМЕР_2 і рухаючись по другорядній автодорозі Пивці-Яблунівка в напрямку нерегульованого перехрестя з автодорогою Кагарлик-Пиї, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, так як у зв'язку з виникненням небезпеки для руху, яку становив автомобіль ВАЗ 2104 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2, також ОСОБА_4 порушив вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху України. ОСОБА_4 визнано винним за ч. 1 ст. 286 КК України, цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково (а.с. 7-10). Зазначені обставини відповідно до положень ч. З ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 липня 2011 року вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 31 березня 2011 року в частині вирішення цивільного позову про стягнення з ВАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_2 12 283 грн. 80 коп. втраченого потерпілим заробітку за період тимчасової непрацездатності з 19 жовтня по 7 грудня 2009 року, з 17 грудня 2009 року по 16 січня 2010 року, з січня по 16 лютого 2010 року та з 4 квітня по 16 квітня 2010 року скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в той же суд в порядку цивільного судочинства (а.с. 11-15). З грудня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ВАТ НАСК «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, із позовною заявою в якій просить суд стягнути з ОСОБА_4 17 943 грн. 46 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн. компенсації моральної шкоди, а всього 22 943 грн. 46 коп. 30 листопада 2012 року ОСОБА_3 видав на ім'я ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважив останнього бути його представником в будь-яких підприємствах, установах організаціях, в тому числі вести від його імені справи у судових установах, що в подальшому була відкликана (а.с. 18). Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Відповідно до ч.1ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. З огляду на викладене, видача довіреності не є правочином щодо передачі у власність довіреній особі будь-якого майна, а свідчить лише про уповноваження такої особи на представництво інтересів довірителя перед третіми особами. Згідно ст.ст. 238, 244 ЦК України довіреність не є правовим оформленням переходу права власності на автомобіль. Як вбачається з матеріалів справи, власником автомобіля, яким керував позивач є ОСОБА_3 Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач, не будучи власником пошкодженого автомобіля не мав права заявляти вимогу про відшкодування матеріальної шкоди завданої автомобілю, яким він керував, на його користь. Посилання апелянта на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та порушено норми матеріального і процесуального права не приймаються судом до уваги, оскільки не ґрунтуються на наданих доказах та законі. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що постановляючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог суд першої інстанції правомірно оцінив надані сторонами докази та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову. Доводи апеляційної скарги не ґрунтується на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції, не призвели до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити . Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2013 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий : Судді:
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини на які посилався позивач як на підставу своїх вимог і заперечень, зокрема позивачем не доведено про існування факту навмисного введення відповідачем позивача в оману при передачі автомобіля в розпорядження щодо надання права на отримання відшкодування за його пошкодження
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 3 травня 2008 року ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 і ОСОБА_5 видано довіреність, якою уповноважено останніх представляти його інтереси з питань розпорядження з правом продажу належного йому автомобіля марки ВАЗ 2104 реєстраційний номер НОМЕР_1. (а.с. 4) .
Як вбачається зі змісту розписки ОСОБА_3 від 3 травня 2008 року він отримав за автомобіль ВАЗ 2104 від ОСОБА_2 11 300 грн.
Як встановлено вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 31 березня 2011 року, який набрав законної сили, ОСОБА_4 19 жовтня 2009 року, близько 8 години 30 хвилин, на території Кагарлицького району Київської області, керуючи автомобілем «Міtsubishi Lапсег» д.н.з. НОМЕР_2 і рухаючись по другорядній автодорозі Пивці-Яблунівка в напрямку нерегульованого перехрестя з автодорогою Кагарлик-Пиї, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, так як у зв'язку з виникненням небезпеки для руху, яку становив автомобіль ВАЗ 2104 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2, також ОСОБА_4 порушив вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху України. ОСОБА_4 визнано винним за ч. 1 ст. 286 КК України, цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково (а.с. 7-10).
Зазначені обставини відповідно до положень ч. З ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 липня 2011 року вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 31 березня 2011 року в частині вирішення цивільного позову про стягнення з ВАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_2 12 283 грн. 80 коп. втраченого потерпілим заробітку за період тимчасової непрацездатності з 19 жовтня по 7 грудня 2009 року, з 17 грудня 2009 року по 16 січня 2010 року, з січня по 16 лютого 2010 року та з 4 квітня по 16 квітня 2010 року скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в той же суд в порядку цивільного судочинства (а.с. 11-15).
З грудня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ВАТ НАСК «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, із позовною заявою в якій просить суд стягнути з ОСОБА_4 17 943 грн. 46 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн. компенсації моральної шкоди, а всього 22 943 грн. 46 коп.
30 листопада 2012 року ОСОБА_3 видав на ім'я ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважив останнього бути його представником в будь-яких підприємствах, установах організаціях, в тому числі вести від його імені справи у судових установах, що в подальшому була відкликана (а.с. 18).
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ч.1ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно з ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
З огляду на викладене, видача довіреності не є правочином щодо передачі у власність довіреній особі будь-якого майна, а свідчить лише про уповноваження такої особи на представництво інтересів довірителя перед третіми особами.
Згідно ст.ст. 238, 244 ЦК України довіреність не є правовим оформленням переходу права власності на автомобіль.
Як вбачається з матеріалів справи, власником автомобіля, яким керував позивач є ОСОБА_3
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач, не будучи власником пошкодженого автомобіля не мав права заявляти вимогу про відшкодування матеріальної шкоди завданої автомобілю, яким він керував, на його користь.
Посилання апелянта на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та порушено норми матеріального і процесуального права не приймаються судом до уваги, оскільки не ґрунтуються на наданих доказах та законі.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що постановляючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог суд першої інстанції правомірно оцінив надані сторонами докази та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтується на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції, не призвели до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити .
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді:
