Навіть за нинішніх несприятливих погодних умов урожайність була б вищою, якби зрошування проводилось на рівні хоча б радянських часів
По воду краще звертатися до Бога
РЕАЛІЇ
Можливості зрошення на Одещині задіяні лише на одну сьому потреби
Іван ШЕВЧУК, «Урядовий кур’єр»
Система меліорації в області вже десятки років перебуває у стані стагнаційної рівноваги. Неспроможність водного господарства в рамках державних лімітів дати достатню кількість води для поливу сільгоспугідь цілком узгоджується із нездатністю аграріїв доправити її туди, де вона вкрай потрібна. Особливо в такі несприятливі посушливі періоди для вирощування зернових та овочів, як цьогорічний. Коли говоримо про достатню кількість, маємо на увазі ті 220 тис. га, що їх зрошували за радянських часів та за інерцією називають поливними і нині. Насправді ж воду подають лише на 25—35 тис. га — залежно від погодних умов та платоспроможності господарств. Нині погода змушує із ностальгією згадувати радянські масштаби меліорації. «Цього року навіть скептики, які кричали, що не бачать потреби поливати, вже почали говорити, що було б непогано, якби їм дали воду хоча б для краплинного зрошення», — каже перший заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Іван Панчишин.
Її забагато не буває
На Одещині посуха трапляється приблизно через рік — за останні 100 років 42 тут були посушливими. За дефіциту вологи втрати сільгосппродукції сягають 30—40%. Але навіть у вдалий щодо опадів рік зрошення зовсім не зайве. Тільки воно дає змогу отримати у наших краях врожаї пшениці, що сягають 70 ц/га, — а це майже вдвічі більше, ніж просто непоганий врожай у не найгіршому господарстві за нормальних опадів.
Ці очевидні переваги, однак, зіштовхуються з проблемами, що вже вкоренилися на наших землях. «Щороку держава встановлює ліміти коштів на оплату електроенергії для подачі води, — каже І. Панчишин, — і вони, як правило, завжди на 40—50% менші за потребу». Тут ідеться про кошти на електроенергію, яку використовує облводгосп на подачу води до точки, що з неї воду можуть брати вже господарства. Халепа із дефіцитом води нині не так помітна, бо господарства здебільшого не мають чим її доправити безпосередньо на поля. У господарствах області за потреби 2,5 тис. одиниць дощувальних установок налічується всього 350, тобто в сім разів менше.
В облводгоспі кажуть, що мають технічну можливість дати воду на 200 тис. га, і пропонують використовувати її навіть для поверхневого поливу — це коли воду пускають спеціальними борознами або вона просто затоплює поле. Такий прийом прийнятний, приміром, під час вирощування кукурудзи.
Але, на думку І. Панчишина, вода у нас надто дорога, аби застосовувати її у такий витратний спосіб: «Ніж тратити купу грошей на подачу води, яка просто тектиме рядками, краще поставити труби для краплинного зрошування, зменшити забір води вдесятеро, а відповідно — і затрати на електроенергію і послуги працівників водогосподарства».
За комфортних умов — урожай гарантовано. Фото з сайту academic.ru
Казав пан: кожух дам
Керівники держави регулярно сповіщають про готовність підтримати високотехнологічне сільгоспвиробництво. Торік на зустрічі з аграріями Одещини керівник Міністерства аграрної політики і продовольства обіцяв, що Україна серед іншого відновлюватиме системи меліорації на полях. Голова Одеської облдержадміністрації Едуард Матвійчук того самого року казав, що Біляївському та Овідіопольському районам буде виділено бюджетні кошти «на реанімацію системи меліорації».
Кошти районам таки виділили, але зовсім не на реанімацію. Цього року тамтешні господарства отримали на зворотній основі 1,2 млн грн з резервного фонду обласного бюджету, аби розрахуватися за спожиту під час поливу понадлімітну електроенергію. Вийти за ліміти змусили цьогорічні погодні умови: без додаткової води овочі та інші культури просто загинули б.
Так бюджетна підтримка знову виявилася спрямованою на ліквідацію авралу, а не на створення стабільної системи, що дала б змогу за будь-яких умов не надто перейматися милостями природи. Та й потреби у цій підтримці не виникло б, якби ліміти, доведені державою водгоспу, ледь не на половину не відставали від потреби.
Загалом виходить, що, цілком усвідомлюючи необхідність інтенсивного сільгоспвиробництва, держава намагається не стільки підтримати його, скільки заощадити на ньому. Іван Панчишин каже, що нині вже не чинна ухвалена свого часу урядова постанова, за якою держава повертала сільгоспвиробникам 50% вартості електроенергії, витраченої на подачу води від точки водовиділення безпосередньо до поля. Тому селянам залишається хіба що звертатися до Всевишнього, щоб зглянувся над ними у таке посушливе літо, як цьогорічне. Бо влада до них не дуже прислухається.
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
Попри всі негаразди, які існують у зрошувальному землеробстві, голова Державного агентства водних ресурсів Василь Сташук налаштований оптимістично. Саме завдяки хоч і не дуже помітним, але все-таки зрушенням на краще, які відбуваються в цій справі.
— Останніми роками є тенденція щодо зростання политих площ. Так, якщо у 2010-му сільгосптоваровиробниками було полито 589,7 тис. га, то у 2011-му — 594 тис. га. А сьогодні, зважаючи на жарку погоду, темпи поливу випереджують минулорічні показники. В Україні вже полито понад 560 тис. гектарів, в тому числі в АР Крим — 124,2 тис. га, Дніпропетровській області — 26,3 тис. га, Запорізькій — 31,3 тис. га, Миколаївській — 19,9 тис. га, Одеській — 30,3 тис. га та Херсонській — 287,4 тис. гектарів. Щотижня площа поливу збільшується не менш ніж на 10 тис. гектарів. Станом на 17 липня цього року водогосподарськими організаціями Держводагентства на зрошення сільськогосподарських культур подано 932,4 млн. м3 води, що на 102,9 млн. м3 більше, ніж на аналогічну дату минулого року.
— Наскільки готовими були до нинішнього несприятливого для хліборобів літа підпорядковані вам структури?
— Враховуючи прогноз, ми з початку року підготували канали та насосні станції для подачі води на 1 млн гектарів. Всі магістральні канали, а це Дніпро — Донбас, Дніпро — Інгулець, Головний Каховський, Північно-Кримський та канали Інгулецької зрошувальної системи, були вчасно заповнені водою, що дало змогу сільгосптоваровиробникам з квітня розпочати інтенсивні поливи.
На сьогодні всі точки водовиділу забезпечені водою. Насосні станції та зрошувальні системи працюють у посиленому режимі, забезпечуючи потреби зрошуваного землеробства. При цьому затримок з подачею води не відбувається. Потреби сільгосптоваровиробників виконуються у повному обсязі.
— Отже ваше відомство вирішує, так би мовити, магістральні проблеми водопостачання. А за ті, що виникають в регіонах, повинна взятися місцева влада. Окрім того, заливання полів водою не можна вважати ефективним. Адже у світі вже існують інші системи зрошування.
— Хочу зазначити, що в країні також розвивається і прогресивний метод поливу — краплинне зрошування. За останні 10 років площа його застосування зросла з 5,1 тис. га до майже 55 тис. гектарів. Однак це ще недостатньо. Разом з науковими установами ми вважаємо, що площі краплинного зрошення повинні зрости до 250 тис. гектарів, оскільки основною перевагою цього методу є економія водних та енергетичних ресурсів.
У червні Президентом був підписаний Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року», яким передбачені заходи з реконструкції і модернізації зрошувальних систем, будівництва краплинного зрошення, придбання сучасної поливної техніки. В цілому за цією програмою за період 2013-2021 роки планується направити на забезпечення розвитку меліорації земель 30 млрд гривень. Це дасть можливість забезпечити в повному обсязі виконання меліоративних заходів для забезпечення продовольчої безпеки країни.
Василь ТУГЛУК «Урядовий кур’єр»
Без мереж і без програми
Олена ІВАШКО, «Урядовий кур’єр»
ІНФРАСТРУКТУРА. Ситуація з організацією поливу в області вже протягом кількох останніх років залишається невизначеною. З одного боку, зона ризикованого землеробства, до якої входить південна область, вкрай потребує розгалуженої меліоративної системи. Це добре розуміють і керівники господарств, і очільники області. З іншого — враз відновити системи зрошення, які розкрадали та псували роками, просто неможливо. Ще у 2010 році депутати обласної ради запропонували органам виконавчої влади підготувати Програму розвитку зрошуваного землеробства на період до 2015 року. Таке саме рішення було прийнято і рік потому. Річ у тім, що чинність попередньої програми розвитку зрошуваного землеробства завершилася у 2010 році.
На жаль, віз і нині там. В апараті Миколаївської обласної ради повідомили, що проекту програми не бачили і про перспективи її прийняття сказати нічого не можуть. А тим часом в області катастрофічно зменшується площа зрошуваних земель. Загальна їхня територія формально становить 190,3 тисячі гектарів, однак унаслідок розкрадання та зношення систем, придатних до поливу земель, залишилося тільки 20,8 тисячі гектарів, або менш як 11%.
Поливні землі розташовані у всіх 19 районах області. Державна меліоративна мережа складається з 23 зрошувальних систем, які налічують 108 насосних станцій. Протяжність зрошувальної мережі сягає 530,5 кілометра, з них закритого типу — 182,5 кілометра.
Що стосується державних зрошувальних систем, то на сьогодні ситуація там більш-менш стабільна. Хоча і тут вистачає серйозних проблем. Одна з них полягає в тому, що значна їх частина перебуває в експлуатації вже понад 30—50 років, тому інженерна інфраструктура має високий ступінь зношуваності.
Щодо внутрішньогосподарських зрошувальних систем ситуація набагато складніша. Окрім того, що для них характерні ті самі проблеми, що і для державних, на додачу у зв’язку зі змінами форм власності не завжди можна знайти власників зрошувальних систем. Також триває розкрадання і знищення меліоративних систем, особливо закритого типу. А міліція не може порушувати справи з причини невизначеності власника систем.
Інша об’єктивна причина неефективного використання зрошуваних земель — брак поливної техніки і кваліфікованих кадрів. За мінімальної потреби області 820 одиниць дощувальних машин у наявності — менш як половина. І це враховуючи те, що на території області, у м. Первомайську, працює один з лідерів виробництва сільськогосподарської техніки, зокрема й дощувальних машин — ПАТ «Завод «Фрегат». Як повідомила представник підприємства Ірина Лоба, «зрошення дощуванням сучасними широкозахватними дощувальними машинами — найбільш економічно та агротехнічно доцільний енергоощадний спосіб внесення вологи».
Застосування дощувальних машин в агрокліматичних умовах південного степу дає змогу в середньому подвоїти врожаї, а термін окупності дощувальних машин становить не більше двох сезонів. Ціни ж на вироби місцевого підприємства нижчі, ніж в аналогічних за технічними параметрами імпортних машин. При цьому сервісне обслуговування і постачання запчастин від вітчизняного виробника оперативне і надійне. До переваг вітчизняних «дощовиків» зараховують і те, що ДМФ «Фрегат» розроблена на базі аналізу дощувальних машин провідних світових виробників і не поступається їм за енергоощадними, агрономічними та техніко-комерційними параметрами.
