Заступник голови правління Асоціації нумізматів України Володимир ЛЕВЧЕНКО
Поряд з іншими символами державності одним з її невід’ємних атрибутів є національні гроші. Нагадаємо читачам нашої газети, що відповідно до Указу Президента грошова реформа в нашій державі проводилася від 2 до 16 вересня 1996 року, коли на зміну сурогатним купоно-карбованцям в обіг надійшли повноцінні грошові одиниці.
Естафету появи перших паперових грошей в незалежній Україні продовжили карбуванням монет: спочатку обігових, потім — пам’ятних і у 2011-му нарешті інвестиційних. Про те, як і де карбували перші з них, — наша розмова з очевидцем і безпосереднім співучасником подій Володимиром ЛЕВЧЕНКОМ, нині заступником голови правління Асоціації нумізматів України, тоді представником НАНУ в робочій групі з підготовки до карбування монет, зокрема пам’ятних.
— Володимире Івановичу, коли з’явилися перші в історії незалежної України монети?
— Мабуть, варто почати з того, що після розпаду СРСР у Росії залишилася виробнича база і кадровий потенціал зі створення грошей — 15 тис. кваліфікованих працівників, два монетних двори і три банкнотні фабрики, підприємства, що виробляли спеціальну фарбу і метал, науково-дослідні інститути тощо. Тож Україні треба було з нуля створювати законодавчу базу, власне грошове виробництво, як і структури, які б відповідали за цей процес.
Перші розробки щодо запровадження нацвалюти було здійснено в 1989 році. У 1990-х, особливо у 1992-му, монетні двори різних країн засипали керівництво новоствореної держави своїми пропозиціями з виготовлення і розповсюдження монет. Проти цього категорично виступали Мінпром, Мінмашпром і Мінзовнішторг. Аргумент: Луганський верстатобудівний завод, Броварський завод порошкової металургії та інші українські виробники зможуть упоратись із цим завданням не гірше за іноземців. Тому робоча група за участі фахівців Національної академії наук України, Інституту проблем лиття, Інституту історії, Інституту археології, Інституту зоології, Інституту ботаніки та деяких урядових установ (Мінкультури, Мінфіну, Держ?дорогметалу, НБУ тощо) розглядала кілька варіантів карбування пам’ятних монет.
Щоб показати, що в Україні теж можна карбувати монети, уже в кінці 1991 року, коли не було ні герба, ні переліку монет, луганці зробили жетончики з якимись малюнками. Потім у 1992 році перейшли на пробне карбування вітчизняних 15 копійок, щоб перевірити, що робочий інструмент, закуплений у Німеччині, витримує навантаження і не псується. До речі, у грудні 1991-го Президія Верховної Ради ухвалила найпершу постанову про нацвалюту, а в березні 1992-го Рада прийняла номінальний ряд — 1, 2, 3, 5, 10,15, 20, 25 і 50 копійок і 1 гривню. А треба було максимум 5-7 номіналів. Тому 15 коп. вилучили з обігу, а 3 і 20 коп. зовсім не розробляли.
У нас обрали змішану монетну систему. Розмінна монета у нас мала називатися «стотенка» або «шаг», але Верховна Рада вирішила зробити кальку з російської — «копійка», так, мовляв, народу звичніше. З кольором теж цікаво вийшло: у Радянському Союзі та царській Росії малі за номіналом монети карбували у жовтому кольорі (мідні), і починаючи з 10 коп. — у білому (срібні). У нас зробили навпаки.
Під час карбування пробних 5 копійок штемпелі не витримали, почали тріскатись і ламатись. Тому все замовлення на ці монети терміново передали Італії, заодно і на 1 коп. Тож перші обігові монети карбували у Луганську і в Італії.
Такою могла бути перша монета до Дня Незалежності Такою вона стала
За цю золоту монету 2011 року на ринку дають 28-32 тис. грн
— А чому серед нумізматів найбільше цінують монету 2 копійки 1992 року? Я навіть знайшла в Інтернеті, що вона коштує 4000—8000 (!) гривень?
— Бо це не справжня монета, а фантастична підробка. Її випуск не зафіксовано у жодному документі за 1992—2002 роки, тоді як про серійний випуск 2 копійок 1993 і 1994 років згадується у десятках літературних джерел — іноземних і наших. Тобто можна сказати, що ця монета — 100% фальшивка. 2003—2004 рр. знайшлись умільці, які знали, що у 1992-му в Україні не було виготовлено штемпелів під цю монету і не було спеціального алюмінієвого сплаву, отже, і ранделів для її карбування. Тому нині на рівному місці на цьому дехто заробляє багатотисячний капітал. Карбуються монети невідомо де. До речі, цією справою, як і іншими підробками монет, свого часу займалося СБУ.
Банкірів питаю: це добре чи погано? А мені відповідають: чого ви так непокоїтеся, якщо зробили 200 монет по 2 коп., то збитки становитимуть лише 4 гривні. Хто ж тоді шукатиме такого фальшивомонетника? Але якщо порахувати, то насправді прибутки умільців становлять 40 тис. дол., зважаючи, що нині дають 200—400 дол. за штуку.
До речі, Луганський монетний двір у 1993—1994 роках і навіть до вересня 1995-го карбував до 0,5 млн монет на рік, і то штемпелями 1992 року, тоді як за річним планом мав 1 млрд штук. Це створює нині чимало проблем під час каталогізації. Насправді усе можна було елементарно виправити: після року поставити крапку або зірочку.
— А як щодо першої пам’ятної монети, коли вона вийшла і чому була присвячена?
— Першу пам’ятну монету було введено в обіг 7 травня 1995 р., хоч підготовчі роботи з її випуску почалися ще у 1994-му. Проте найперші роботи з випуску пам’ятних монет в НБУ і НАНУ тривали ще в 1992 році. Але вони не були втілені в життя насамперед через відставку В. Фокіна та В. Гетьмана. До того ж, не було структури в Нацбанку, металу і оснащення на вітчизняних монетних дворах.
Спочатку планували, що першою пам’ятною буде монета, присвячена 4-й річниці Незалежності. Але її випуск з невідомих причин затримали до 1 серпня 1996 р. Її випередили 200 000 карбованців «Перемога у ВВВ 1941—1945 рр», «Богдан Хмельницький» та інші. Їх викарбували на Московському монетному дворі.
У Луганську почали карбувати пам`ятні монети лише у 1996-му. На сьогодні вже є 9 монет до Дня Незалежності: 2 золоті, 3 нікелеві, решта срібні. До речі, золота 31,1-грамова монета «20-річчя Незалежності України» — одна з найдорожчих за останні роки. За неї у середньому на ринку дають 28—32 тис. грн.
Дизайн першої монети «Незалежність» (1996 р.) у 1994—1995 роках зробив художник Олександр Івахненко. Спочатку на ній мали бути викарбувані три дати: прийняття Декларації про державний суверенітет УРСР (16.07.1991 р.), Акта про Незалежність України (24.08.1991 р.) і Референдуму (1.12.1991 р.). У процесі роботи зупинилися на золотій серединці — Акті про Незалежність. У 2001-му до 10-річчя Незалежності дизайн монет розробляв цей самий автор. Цікаво, що у 2006-му до 15-річчя вийшла монета з ідентичним дизайном, як і в 2001-му. Змінився лише напис, але до списку авторів якимось дивним чином додалися ще й інші фахівці.
Про те, якою могла бути перша монета до Дня Незалежності, говорять десятки перших її ескізів, зображеннями яких поділився з «УК» Володимир Левченко. Насправді чимало фактів з історії України утаємничені і не відомі громадянам України, каже він. Але ще є очевидці тих подій і документи, які збереглись у колишніх урядовців і фахівців НАН України, і не під грифом «секретно». Саме тому зараз доцільно скласти історію України мовою нумізматики, над чим Володимир Левченко і працює.
Галина ІЩЕНКО, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир ЛЕВЧЕНКО. Народився 2 грудня 1952 р. Навчався у КПІ. Нумізмат-геральдист із 52-річним стажем, колишній працівник Національної академії наук України, Держріддорогмету, Мінфіну, Адміністрації Президента, ДУС Президента України.
