ПАМ’ЯТЬ
У Старобешевому Донецької області відзначили 100-річчя знаменитої землячки — трактористки Паші Ангеліної
У донецькій дирекції державного підприємства «Укрпошта» завчасно почали готуватися до 100-річчя з дня народження легендарної трактористки Парасковії Микитівни Ангеліної. Як розповів заступник генерального директора підприємства Юрій Карпенко, свою пропозицію щодо ювілею подали до тематичного плану «Укрпошти» ще рік тому. А в січні на батьківщині трактористки — у меморіальному музеї П. М. Ангеліної в селищі Старобешеве — відбулася запланована акція: «Укрпошта» випустила немаркований художній конверт, а донецька дирекція підприємства підготувала «Власну марку» із зображенням портрета Паші Ангеліної — спеціально для врочистого погашення ювілейним штемпелем.
Уже невдовзі листи у конвертах із зображенням бригадира першої в Країні Рад жіночої тракторної бригади розійдуться населеними пунктами України та за її межами. А найпершими їх як пам’ятні сувеніри отримали почесні гості, серед яких були внучка та правнучка Паші Ангеліної, а також колишні колеги трактористки Василиса Балакай, Герої Соціалістичної Праці Марія Юр’єва та Григорій Бокий, керівники району та області.
«Коли не стало бабусі, мене ще й на світі не було, — каже внучка трактористки Лілія. — Та батько багато розказував про неї. В сімейному колі ми обов’язково збираємося разом у день її народження та похорон. Парасковія Микитівна мені частенько сниться. Нічого не говорить, а тільки уважно дивиться».
Паша Ангеліна на тракторі під час польових робіт. Фото автора та з музею П. М. Ангеліної
900 гектарів — всесоюзний рекорд
Зображення допотопного тракторця на гербі Старобешівського району насамперед є даниною пам’яті про організаторські здібності бригадира та її власні виробничі показники. Не секрет, до пропозиції Паші Ангеліної щодо створення жіночої тракторної бригади спершу поставилися дуже скептично і навіть відверто сміялися з подібних намірів. До новосформованого колективу тоді увійшли тільки 8 осіб, але в тому ж 1933 році трактористки успішно провели польові роботи, не допустили простою техніки і вийшли переможцями районного соцзмагання, залишивши позаду чоловіків-скептиків. Наступного року середній виробіток на трактор у бригаді Ангеліної становив 789 гектарів замість планових 497, а бригадир на своєму тракторі зорала 900 гектарів — всесоюзний рекорд.
«Я працювала на тракторі з 16 років після закінчення тримісячних курсів у Стилі, — згадує Василиса Балакай (дівоче прізвище Гудинова). — У 1939—1940 роках — у бригаді Паші Ангеліної. Вона була добрим організатором і завжди уміла нас об’єднати, допомогти. Що казати, це важка робота: нинішні трактори у порівнянні з тодішніми — небо і земля. Бо із отими ХТЗ, «Універсалами» чи «Фордзонами» мали неабияку мороку навіть дужі чоловіки, а що вже казати про нас…»
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, роботи жіночій бригаді додалося, адже трудилися за себе й за мобілізованих чоловіків. А трохи перегодя вже довелося освоювати землі Казахстану, де трактористки відкрили свій другий фронт — боротьбу за хліб для Перемоги. А після повернення додому жіночій бригаді знову не було коли перевести подих. Окупанти, відступаючи, залишили після себе згарище та поля, нашпиговані мінами і бомбами.
«Це було в 1943 році, вдень орали і, помітивши попереду щось червоне, встигла зупинити трактор, — ділиться спогадами Василиса Балакай. — А зі мною працював 70-річний причіпник: пішов подивитися, а там мінне поле залишилося. Боже праведний, як ми тільки туди не заїхали!..» У перший повоєнний рік довелося протистояти ще й неабиякій засусі. Та бригада Паші Ангеліної навіть у цих важких умовах зібрала небувалий урожай — по 18 центнерів зерна з гектара! За цей трудовий подвиг бригадир отримала свою першу зірку Героя Соціалістичної Праці.
Внучка трактористки Лілія Ангеліна з художнім конвертом
Є у відзначенні ювілею початок
Депутат Верховної Ради СРСР (вперше обрана в 24 роки), двічі Герой Соцпраці, згадують старобешівці, була позбавлена зірковості. «Ми її ніколи не називали офіційно — Парасковія Микитівна, а тільки — тьотя Паша, — розповідає Марія Фролова, яка у післявоєнні роки працювала в тутешньому колгоспі. — А вона нас здебільшого сестричками чи донечками. Була дуже доброю, завжди допомагала. Та водночас у роботі була дуже вимогливою! Пам’ятаю, як у неї розпочалися проблеми зі здоров’ям. Якось вона нам показала свої ноги, що геть понабрякали. Ми тоді ще радили: «Тьотя Паша, ви б до місцевих бабусь-знахарок звернулися…» Та з’ясувалося, що допомогти вже ніхто не зможе — навіть медики московської лікарні, в якій вона померла в січні 1959 року.
У Старобешевому, де поховали Парасковію Микитівну, пам’ять про неї зберігають не тільки старожили, а й у меморіальному музеї. В експозиції чимало фотографій, грамот, дипломів, листів, особисті речі — робочі комбінезони, берети та чоботи трактористки, хустки та скатертини, вишиті нею. Втім, аби виставити все, в музеї просто не вистачить місця. Директор закладу Євген Котенко каже, що торік виграли два гранти від Донецької облради на упорядкування могили П. М. Ангеліної та бюста, розташованого в центрі селища. Нині старобешівці підготували проект капітального ремонту музею: потрібно майже 3 мільйони гривень, пошуком яких займаються. Також у Старобешевому готуються відзначати у березні 80-річчя створення першої жіночої тракторної бригади. «Ми тільки відкрили низку заходів, присвячених 100-річному ювілею нашої славної землячки, яка за своє коротке життя стала легендою, — ділиться намірами директор музею. — Хочемо також провести науково-практичний семінар «Місце та значення П. М.Ангеліної в історії», кінолекторій «Повтори мою долю», зустрічі з ветеранами праці, які знали трактористку-бригадира, видати буклет про її життя, перевидати путівник по музею. Так, Парасковії Ангеліної з нами немає вже понад півстоліття, але пам’ять про неї залишиться з нами назавжди».
ДОСЬЄ «УК»
