Тетяна КРОП для "Урядового кур'єра"
ПРЕМ’ЄРА. Театр перевіряється Чеховим — це твердження до снаги франківцям, які поставили одну з найвідоміших п’єс драматурга
П’єсі, написаній Антоном Чеховим 1896 року й надрукованій у журналі «Русская мысль», судилася особлива місія. Нині важко уявити, що перші її покази на сцені Александринського театру в Петербурзі стали провальними.
Два роки потому «Чайкою» відкривався щойно створений Московський художній академічний театр. Прикро вражені невдачею петербурзької вистави, засновники МХАТу Костянтин Станіславський та Володимир Немирович-Данченко неймовірно хвилювалися. Та коли реакція публіки після напруженої тиші під час першої дії змінилася тріумфальними оплесками, за спогадами Немировича-Данченка, учасники спектаклю обіймалися, як у Великодню ніч. Від того часу МХАТівську завісу прикрашає зображення чайки як символу нового російського театру, який шанує традиції і прагне творчого пошуку.
Інтрига наростає. Фото Євгена ЧЕКАЛІНА
Присвячується Богданові Ступці
Нинішня прем’єра — друге звернення театру до чеховської драматургії. Минулої зими народилася вистава «Жона є жона» за оповіданнями Чехова, а цієї — над сценою злетіла «Чайка». Режисер-постановник, автор сценографії і музичного оформлення обох спектаклів — Валентин Козьменко-Делінде. Це його п’ята постановка «Чайки», її столичний Театр імені І. Франка присвятив пам’яті Богдана Ступки.
Ця присвята не номінальна. Адже ідея втілення п’єси належала Богданові Сильвестровичу. Режисер розповів, що робота над виставою розпочалася рік тому з дзвінка художнього керівника йому додому й пропозиції поставити «Чайку». За словами постановника, він обрав своїх улюблених акторів, навіть попри їхні проблеми й недоліки. І не шкодує. Завдяки спільній роботі й підтримці нового художнього керівника Театру імені І. Франка Станіслава Мойсеєва вистава народилася.
«Я не створював режисерської концепції твору, — стверджує постановник. — Просто заглиблювався в Чехова як міг. Поверховість є знаком нашого часу в багатьох речах: професії, стосунках. Для мене п’єса Антона Павловича була щасливою можливістю з’ясувати певні речі як режисер, чоловік, людина. Радий, що зробив цю працю, яка, сподіваюся, віддзеркалиться у моєму подальшому житті».
Репетиційний період вніс у плани певні корективи: роль Соріна, над якою починав працювати Богдан Ступка, зіграв Олесь Задніпровський. Богдан Бенюк через свої депутатські обов’язки поки що не встигає грати Шамраєва, і в цій ролі глядачі бачать Володимира Коляду.
Багатогранність характерів своїх героїв передають Людмила Смородіна (Аркадіна) і Остап Ступка (Тригорін). Фото Євгена ЧЕКАЛІНА
Акценти розставляють виконавці
Вистава справді не несе певного режисерського бачення твору, вона — традиційне прочитання «найсумнішої з комедій», як називають «Чайку» критики. І в цьому прочитанні велика роль належить виконавцям, які мають розставляти акценти. Тому, за словами акторів, вони весь час у пошуку. А наразі вимальовуються лише контури вистави — лірико-драматичної історії про ланцюжок нещасливих кохань. Однак жоден з героїв не відмовляється від свого почуття і вперто не помічає терплячої й самовідданої любові ближнього.
Більшість героїв полюбляють нарікати на долю, тужити за нездійсненими мріями або втраченими можливостями, але не здатні щось зробити всупереч тій самій злій долі. «Ніхто тут нічого не робить, усі тільки філософствують», — характеризує дачне товариство театральна прима Аркадіна, яка, втім, винятку не становить. Вони блукають безкінечними лабіринтами страждань, лише інколи замислюючись про істинну сутність любові, рутини, жертовності. Ці вічні людські блукання манівцями і тези «а що було б, якби…» спонукують глядача співчувати.
Ніна Зарєчна — чи не єдина, кому вдалося вирватися із зачарованого кола ілюзій. Зміцнівши під ударами життя, вона говорить такі вистраждані слова: «Я тепер розумію, що в нашій справі — все одно, чи граємо на сцені, чи пишемо, головне — не слава, не блиск, не те, про що я мріяла, а вміння терпіти. Вмій нести свій хрест і віруй. Я вірую, і мені не так боляче, і коли я думаю про своє покликання, то не боюся життя».
Багатогранність характерів героїв передають Остап Ступка (Тригорін), Людмила Смородіна (Аркадіна). Склалися акторські дуети і тріо в актриси з багаторічними сценічними партнерами Олесем Задніпровським (Сорін) і Володимиром Нечепоренком (Дорн). Колоритним, симпатичним і трохи кумедним зображує Шамраєва Володимир Коляда. Попрацювати над поглибленням образів Ніни Зарєчної і Треплєва хотілося б порадити Анжеліці Савченко і Дмитрові Ступці.
Сценографія вистави доволі лаконічна: стільці, фотель, театральні завіси. А напівкругла прозора конструкція виконує функцію дверей й вікна водночас. Крізь неї бачимо те чаклунське озеро, на березі якого жила колись юна Чайка…
Різножанрове музичне оформлення — пісня «Карузо» у виконанні Лучано Паваротті та Лари Фабіан, мелодії Доніцетті й Россіні, Вокаліз Рахманінова, старовинний романс «Ночь светла» — промовисто виражають настрої персонажів.
