На Житомирщині газета центральних органів виконавчої влади України — у ролі пасербиці
Ще з радянських часів повелося, що як у містах і містечках, так майже у всіх селах діяли бібліотеки, за кількістю яких ми досі випереджаємо Великобританію з її цілком заслуженою славою найбільш читаючої країни. Крім книжок, обов’язковим атрибутом кожної читальні були газетні підшивки. За оперативністю «друковане слово» вже тоді поступалось перед радіо і телебаченням, зате міцно утримувало свою «нішу» популярності завдяки суттєво вищій, ніж у «скорострільних» конкурентів, глибині аналітичних і публіцистичних матеріалів. Більше того, ранок радянського чиновництва всіх рівнів зазвичай розпочинався з перегляду центральної і місцевої преси, навіть заголовки статей в якій дозволяли чітко зорієнтуватись щодо пріоритетів у політичній і господарській сферах.
Дехто звик іронізувати над всіма без винятку «пережитками радянської епохи», однак недаремно ще Суворов стверджував, що кожен солдат має знати свій маневр. Отже, лише на користь справі, щоб кожен державний службовець навіть «містечкового» рівня був не просто «заробітчанином», а чітко розумів, що і задля чого він робить на довіреній йому державою посаді. Власне йдеться про формування «командного духу», без якого не може процвітати жодне підприємство чи компанія, не кажучи вже про державу в цілому, успіхам якої громадяни мають радіти, а біди сприймати як власні.
У Житомирській обласній науковій бібліотеці «Урядовий кур’єр» — одне з найпопулярніших видань. Фото автора
Учитись рахувати ніколи не пізно
На жаль, аж надто багато вітчизняних ЗМІ — від друкованих до електронних — чомусь «принципово» керуються лозунгом більшовиків часів руйнування ними держави: «Чим гірше, тим краще». За такої ситуації важко переоцінити важливість об’єктивної інформації про стан справ у державі та діяльність виконавчої гілки влади, яка подається на сторінках «Урядового кур’єра».
Отож закономірно очікувати, що у кожній загальнодоступній бібліотеці обов’язково є розраховане на широке коло читачів видання органів виконавчої влади України, а переважна кількість державних службовців передплачують газету. Не менш важлива роль виваженої і об’єктивної інформації у вихованні юних громадян нашої країни, не кажучи вже про формування у них ще зі шкільної парти звички до читання та усвідомлення особистої причетності до долі України. Тому без підшивки «Урядового кур’єра» як в учительській, так і у шкільній бібліотеці годі вести мову про якісне вивчення і викладання новітньої історії, основ економіки та правознавчих дисциплін.
Тим часом на Житомирщині, де 803 школи, гімназії, ліцеї та 914 загальнодоступних бібліотек, у лютому цього року передплатили загалом 1734 примірники «Урядового кур’єра». На перший погляд, нібито жодна бібліотека і загальноосвітній заклад не мали б залишитись без газети, та більш детальний аналіз засвідчує, що все з точністю до навпаки.
Так, у Бердичівському районі, де налічується 74 загальнодоступні бібліотеки та загальноосвітні заклади, у сільській місцевості отримують… 24 примірники «Урядового кур’єра». Не краща ситуація у Житомирському, Любарському, Народицькому, Лугинському і Олевському районах. Тут, навіть за найоптимістичнішими припущеннями, у більшості бібліотек і шкіл про діяльність центральних органів виконавчої влади дізнаються хіба що з… партійної преси, передплаченої «щедрими» політиками-«благодійниками».
Лише у трьох(!) районах області (до речі, за фінансовими можливостями місцевих бюджетів — одних з найбідніших) «Урядового кур’єра» надходить більше від загальної кількості шкіл і загальнодоступних бібліотек.
№п/п
Район, місто
Кількість «УК» на лютий 2013 р.
Бібліотек і шкіл разом
% охоплення бібліотек і шкіл передплатою (max)
Примірників на 1 тис. населення
1
Бердичівський
24
74
32,4
0,82
2
Житомирський
18
37
34,6
0,26
3
Любарський
24
65
36,9
0,86
4
Народицький
17
39
43,6
1,75
5
Лугинський
18
40
45,0
1,03
6
Олевський
35
82
47,7
0,84
7
Романівський
39
70
55,7
1,32
8
Попільнянський
41
68
60,3
1,24
9
Червоноармійський
32
50
64,0
1,36
10
Чуднівський
45
70
64,3
1,23
11
Ружинський
44
68
64,7
1,54
12
Брусилівський
28
43
65,1
1,79
13
Черняхівський
44
67
65,7
1,45
14
Радомишльський
46
68
67,6
1,25
15.
Баранівський
50
67
74,6
1,20
16
Андрушівський
51
64
80,0
1,47
17
Н.-Волинський і м. Н.-Волинський
123
150
82,0
1,19
18
Овруцький
84
98
85,7
1,41
19
Малинський і м. Малин
69
78
88,5
1,47
20
Коростишівський
53
55
96,4
1,29
21
Ємільчинський
72
69
104,3
2,06
22
Вол.-Волинський
55
51
107,8
1,54
23
Коростенський і м. Коростень
134
106
126,4
1,42
24
м. Бердичів
63
23
у 2,7 раза
0,80
25
м. Житомир
525
100
у 5,2 раза
1,93
УСЬОГО
1734
1717
101,0
1,36
Чужий досвід — держслужбовцям без потреби?
Ситуація видається ще гіршою, коли згадати, що, крім шкіл і бібліотек, у кожному районі діють райдержадміністрації та інші установи державної влади (відділення Пенсійного фонду, служби зайнятості, казначейства і т. д.), в яких загалом на Житомирщині працює майже 9 тисяч державних службовців. Звісно, далеко не всім з них, особливо коли йдеться про працівників низової ланки, обов’язково орієнтуватись у тонкощах соціально-економічної стратегії держави у тій чи іншій галузі. Та коли навіть деякі очільники(!) відділів райдержадміністрацій лише від кореспондента «Урядового кур’єра» вперше дізнаються про існування такої газети, то, як кажуть, коментарі зайві.
Втім, чи варто цьому дивуватись, якщо на всі служби і службовців облдержадміністрації, які працюють у центральному п’ятиповерховому корпусі Житомирської облдержадміністрації, надходять… три примірники «Урядового кур’єра»?
Та найбільше вражає, що цю ситуацію очільники виконавчої гілки влади в області вважають… нормальною, хоча, наприклад, навіть у держлісгоспах чи обласній дирекції «Укрпошти» вже традиційно передплачують до десятка примірників урядової газети. І це при тому, що, на відміну від обл- чи райдержадміністрацій, пріоритетними для лісівників і поштовиків є відомчі видання. До речі, керівник Житомирської дирекції «Укрпошти» Олександр Нечипорук майже на кожній щотижневій виробничій нараді цікавиться думкою підлеглих про ту чи іншу публікацію у «Поштовому віснику» та можливістю і доцільністю застосування на Житомирщині кращого досвіду колег з інших регіонів. Зайве пояснювати, що такий підхід як на користь справі, так і служить найпереконливішим аргументом за найширшу передплату відомчого видання.
Натомість в облдержадміністрації зовсім інший підхід і до організації передплати на «Урядовий кур’єр», і навіть до реагування на оприлюднену на його сторінках критику — чи то довготривала історія з «приватизацією» на Брусилівщині могили розстріляних фашистами підпільників, чи не менш «затяжна» тема забезпечення шкіл і бібліотек області комплектом найнеобхіднішої періодики. Зокрема, ця стаття — вже третя за три останні роки, та щоразу «реагування» обмежується запевненнями, що «облдержадміністрація продовжуватиме роботу щодо підтримки офіційних видань, збільшення їх передплатних тиражів». Тим часом нині на Житомирщині отримують на 20% менше примірників газети «Урядовий кур’єр», ніж у лютому 2012 року.
Підтримайте себе самі…
Житомирщина має чим заслужено пишатись — від найвищих у державі темпів приросту промислового виробництва до рекордного для краю тогорічного збору зернових, стабільного зростання розміру середніх зарплат, підвищення соціальної захищеності населення. Як успіхи, так і нерозв’язані проблеми знаходять і знаходитимуть об’єктивне і виважене відображення на сторінках урядової газети, дієвість публікацій якої напряму залежить від рівня поширеності друкованого видання.
Отож ідеться не про «милостиво» задекларовану в листах з Житомирської облдержадміністрації обіцянку «підтримки офіційних видань», а вміння владних структур на місцях, за образним народним висловом, не лише добре «станцювати», а ще й вміло «поклонитись».
Втім, щоб не бути голослівним, варто хоча б побіжно проаналізувати результати останніх виборів до Верховної Ради, на яких 21,6% жителів області підтримали Партію регіонів. Це майже на 4% більше, ніж було 2010 року при обранні депутатів обласної ради. Та якщо на згадуваних виборах Партія регіонів випередила «Батьківщину» (17,7 і 16,4% відповідно), то нині ганебно програла (21,6 і 36,2%) опозиційній політсилі, представники якої вже наочно продемонстрували жителям області свій вельми скромний «потенціал» при відстоюванні інтересів виборців у радах усіх рівнів — від місцевих до Верховної.
Недаремно незаангажовані експерти досить скептично оцінювали шанси «Батьківщини» на Житомирщині, пророкуючи цій партії ненабагато кращий результат, ніж «Нашій Україні». Отож неочікуваний успіх «біло-сердечних» та дошкульна поразка у Житомирському мажоритарному окрузі голови облдержадміністрації Сергія Рижука, за якого проголосувало вдвічі менше виборців, ніж за його головного суперника, — насправді ланки одного ланцюга помилок і прорахунків. Одним з них є ігнорування клопіткої роботи з постійного інформування місцевої громади про діяльність уряду та її результативність, задля чого власне і виходить «Урядовий кур’єр».
ДУМКИ ЧИТАЧІВ
Наші читачі небайдужі до проблем газети, про що й пишуть у листах до редакції. Ось деякі цитати з них.
«Мої любі! Давно виписую «Урядовий кур’єр», але особливо радію у цьому році — газета гарно оформлена, кольорова, тематика різнобічна. Так тримати! Дякую за «гарячі лінії» редакції, вони — наш рятівний круг, коли нічого не можна добитися на місці. Бажаю удачі!»
Ганна Матвійчук Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.
«Хотілося б бачити у вас добротну юридичну сторінку, в якій мали б місце відповіді на запитання не тільки з приводу виплат інвалідам. Є маса проблем в інших категорій людей. Дуже не солодко живеться молодим — немає роботи, низька зарплата. Де ж знайти справедливість? А ще хотілося б більше читати консультацій з трудового права, як захистити свої права у стосунках із роботодавцем».
Олексій, 25 років, працюю провізором та зав. аптекою, м. Кураково, Донецька обл.
«Хотілося б бачити результати виступів газети».
