17 березня минуло три роки, як головою Рівненської облдержадміністрації було призначено Василя Берташа
Природно, що напередодні цієї дати очільник краю провів підсумкову прес-конференцію, на якій розставив акценти вже зробленого й задуманого.
Вийшли на докризовий рівень
Одне із ключових запитань кореспондента «УК» звучало так: «Вступаючи на посаду, головним своїм завданням ви вбачали перетворення Рівненщини з дотаційної на бездотаційну. Як іде рух цим шляхом?»
— Я знав, що сьогодні прозвучить це запитання. Певна динаміка тут є, хоч рух іще далеко не такий, як хотілося б. Торік область заробила 1 мільярд 350 мільйонів гривень — це більше, ніж у попередні роки, але не достатньо для подолання межі бездотаційності, адже бюджет області становить 5 мільярдів. До речі, в січні-лютому цього року бюджет області перевиконано втричі: замість запланованих 197 отримали 624 мільйони гривень надходжень.
Уже в 2011 році Рівненщина вийшла на докризовий рівень у промисловому виробництві, а в 2012-му перевищила його. В області чи не найвищий у країні показник заміщення імпортного газу альтернативними, переважно місцевими, джерелами енергії — 3,5% за загальнодержавних півтора. За три роки збудовано та модернізовано 9 шкіл, 10 спортзалів, відновили роботу 100 дитсадків та груп майже для 5 тисяч дітей. Газифіковано півсотні сіл (2012-го на газифікацію використано 90 мільйонів гривень проти 9 мільйонів 2009-го). У 35(!) разів зросло фінансування доріг: відремонтовано 3,5 тисячі кілометрів комунальних, насамперед сільських, шляхів. Введено в дію перший соціальний гуртожиток, де створено домашні умови для дітей-сиріт, що досягли повноліття.
До своїх добрих справ Василь Берташ може сміливо зарахувати обласний перинатальний центр та центр променевої терапії в обласному онкодиспансері, новий корпус в обласному госпіталі ветеранів війни, сприяння у втіленні інвестиційних проектів (як-от меблеве виробництво у Квасилові Рівненського району, фабрика «Країна смаку» та потужний молочний комплекс у Гощанському районі). Отже, й у створенні нових робочих місць для земляків.
А ще — спрощений порядок отримання державних виплат за почесне звання «Мати-героїня»: саме за пропозицією Василя Берташа Кабмін спростив цю процедуру. Тож 12 тисяч матерів-героїнь Рівненщини (а це найбільше у країні) за три роки одержали 118 мільйонів гривень бюджетної підтримки.
Статусне безробіття
— В уряді вдалося вирішити не лише це проблемне питання, а й багато інших, що виникають у повсякденному житті.
До речі, саме для конкретного вирішення таких питань Кабмін слушно запровадив дні областей: спочатку керівник регіону має зустріч в уряді — із Прем’єром чи віце-прем’єром, пізніше — у відповідних міністерствах.
— Так-от, на наступний день Рівненщини, який буде 27 березня, ми вже підготували нові проблемні питання, — розкриває карти Василь Берташ. — У Мінсоцполітики говоритиму зокрема про поновлення виплат на харчування дошкільнят, які перебувають у дитсадках кілька годин: там вони харчування не отримують, водночас відповідні компенсації від батьків забрали. У Міністерстві оборони — про Рівненський авторемонтний завод, який є його власністю і де держава в особі міністерства має борги із зарплатні 1,5 мільйона гривень. Тобто нині міністерство — неефективний власник виробництва в самісінькому центрі Рівного. Це просто нонсенс!
Загалом же область має найкращу в країні динаміку погашення зарплатних боргів, навіть на економічно неактивних підприємствах. А ось із ситуацією на авторемонтному без допомоги держави впоратися не можемо.
Ще одне проблемне питання — моніторинг територій, які ось уже 27 років мають статус чорнобильських: це, вважайте, півобласті, де живе майже 400 тисяч людей. Звісно, що допоки цей статус є, інвестор туди не прийде — його продукція буде неконкурентною. Та саме тут традиційно найвищий рівень безробіття: якщо на Рівненщині загалом на одне робоче місце претендує 19 осіб, то, скажімо, у Володимирецькому районі, що має цей статус, — 779!
Питання в іншому: наскільки цей статус відповідає реальному стану речей? Через моніторинг територій маємо дати на нього чесну відповідь і собі, й людям, не злукавивши ні на йоту.
Адже, приміром, моя совість — це тисячі свідків: друзі, знайомі, річка і ліс у моєму рідному Рокитнівському районі, з якого, як і тисячі інших поліських сімей, жила й моя родина. Звісно, не хочу заплямувати свою совість нещирістю чи неправдою.
