СУМНІВНА АЛЬТЕРНАТИВА
Очерет почали розглядати як самовідновне джерело дешевої енергії
Нещодавно в Полтавській державній аграрній академії урочисто відкрили лабораторію енергетичних культур і біопалива. Це стало можливим завдяки українсько-голландському проекту, що започаткований три роки тому з метою вивчення біоресурсів рослинного походження для подальшого їх корисного використання. Конкретно — для виробництва біопалива. У рамках цього комплексного проекту науковці, наприклад, вирощують на ділянках землі несільськогосподарського призначення і досліджують світчграс — багаторічне лозовидне просо, що дає від 6 до 12 тонн сухої біомаси з гектара. В лабораторії мені продемонстрували січку й пелети, одержані з цієї заокеанської рослини. Є тут і гранули, виготовлені з очерету та рогозу, що ростуть у природних умовах на теренах області.
Голландці нас научать…
Заступник голови Полтавської облдержадміністрації Володимир Замикула, який курує сільське господарство, вважає цікавим і перспективним проект щодо виготовлення біогранул з очерету. Тому що в області площ, на яких він росте, майже 50 тисяч гектарів. Це — величезні самовідновні запаси сировини, які при розумному, зваженому підході, можна й треба використовувати на благо людей.
— Окрім того, в нас є ще півмільйона гектарів кукурудзи зернової, 180 тисяч гектарів соняшнику, стебла якого теж можна переробляти в біопаливо. Є великі площі польових і лісових насаджень. Цієї сировини вистачить для того, аби забезпечити нею завод із виробництва біогранул, який буде побудовано в Лубнах або в іншому районі. Якщо таке підприємство почне працювати, з’являться нові робочі місця, не доведеться платити чималі кошти за газ. Приклади використання альтернативних видів палива в області вже є. Ними зокрема опалюють виробничі потужності відомої агрофірми в Карлівському районі, — розповідає пан Замикула. На його думку, якщо очерет і рогіз заготовляти згідно з рекомендаціями науковців, тільки взимку, то це не завдасть шкоди екосистемі. Навпаки — якщо покосити прибережні зарості, то водоймам стане легше дихати, відновиться кисневий режим, заходитиме на нерест риба. У 1948 році, коли була прийнята стратегія розвитку водного господарства (і раніше), водні об’єкти, особливо ставки, чистили регулярно. Можливо, саме тому водність наших річок — Ворскли, Сули, була тоді 12—15 кубометрів за секунду. А зараз по Сулі влітку проходить утричі менший об’єм води. Замулилися джерела. Тому треба їх чистити, якщо хочемо, щоб було де купатися, щоб були риба, високий рівень під∂рунтових вод і волога для поливу садків та городини.
Приблизно так само розмірковує і директор новоствореного (завдяки проекту) Інституту біомаси та сталого розвитку Олексій Рій. Він посилається на голландських фахівців, які беруть участь у проекті. І які, за його словами, переживають за наше біорізноманіття більше, ніж дехто з нас. Принагідно розповів, як днями вони їхали територією області і під Хоролом побачили, як горить очерет. Іноземці були сильно здивовані, що біля місця пожежі немає пожежної машини, і ніхто за це не буде покараний. «Їм пояснили, що в нас, аби покарати палія, треба зловити його на гарячому», — розповів Олексій. Його закордонні колеги вважають, що косити український очерет можна. Але не скрізь, не коли завгодно, і не весь. «Дослідження, які ми здійснюємо, доводять, що не весь очерет можна косити. Наш інститут готує наукове об∂рунтування використання очерету на певній території».
Розповідаючи про співпрацю з голландцями, які на урядовому рівні зацікавлені цією проблематикою, Олексій Рій повідомив, що в Голландії очерет заготовляють у незначній кількості — тільки для того, щоб укривати будинки. В них, мовляв, очерет зовсім іншої якості, висоти і структури. Він тонший і гнучкіший, тому годиться тільки для будівництва дахів. Як біопаливо очерети й рогіз використовують у Швеції, Фінляндії, Білорусі, деяких країнах Балтії, частково в Польщі та Німеччині.
— В нас очерету мало, тому до його використання ставимося помірковано. Дотримуємося всіх необхідних природоохоронних норм. Наприклад, в одному нашому національному парку косять очерет, — каже дослідник з університету голландського міста Вагенінген Рональд Поппінс. — У нашій країні це дорого. А у вашій вилучення очерету на окремих ділянках сприятиме збереженню природи. Як? Здійснюючи контроль за ними (а вони у вас поки що неконтрольовані), ви не дасте їм розростатися, заболочуючи водойми. Тільки косити треба, уникаючи ділянок, де гніздяться птахи. У Нідерландах існують певні стандарти використання болотної рослинності, якими ви можете скористатися.
Він не приховував, що партнерство з Україною голландцям вигідне, бо в нас багато біомаси, а Нідерланди роблять ставку на імпорт такої сировини. Саме тому спільний проект із вивчення можливостей її заготівлі на наших теренах фінансує їхній уряд. На наших землях із тих запасів, що не використовують, реально вирощувати з метою виробництва біопалива світчграс, інші енергетично привабливі культури. Крім того, ми вирощуємо багато зернових, а це — велика кількість соломи, якою також можна опалювати.
Очерети косять не тільки по-сухому. Фото з сайту групи компаній «Фітоф’юелз інвестменз»
За дешеве тепло розплатяться гідробіонтами
Не менше, ніж його голландські партнери по проекту, в заготівлі енергетичної сировини — очерету, рогозу, для виготовлення з них біогранул, зацікавлений і директор групи компаній «Фітоф’юелз інвестменз» Петро Крайсвітній, який має дозволи на їх заготівлю в Новосанжарському, Лубенському та Чорнухинському районах. Загалом — на площі 7,5 тисячі гектарів. Каже, що нині вони освоюють внутрішній ринок, отримали кошти від міжнародної фінансової корпорації «Нефко» на будівництво котельні, що працюватиме на біомасі в місті Лубни. І тут, разом із партнерами з Голландії, починають проект з будівництва теплоелектростанції потужністю 8 мегават, яка, орієнтовно, споживатиме 10—15 тисяч тонн біомаси за рік. На відміну від Олексія Роя, який поки що не знає, які запаси очерету в області, він підрахував, що його тут майже 30 тисяч гектарів. Це приблизно 150—200 тисяч тонн біомаси, якщо з гектара одержувати її 6—7 тонн.
Петро Анатолійович обо?ма руками за розвиток цього міжнародного проекту: «Це робота в сільських громадах. Це — замкнутий цикл. Коли кошти працюють усередині країни, а не вивозяться за її межі». Він пояснив, що 8 мегават тепла вистачить, щоб обігріти 80 тисяч квадратів — таку територію, як мікрорайон Браїлки чи Половки в Полтаві. Також сказав, що це виробництво нешкідливе. Програму «Енергія природи» реалізують згідно зі стандартами Ен-Ті-Ай. Тому лубенчани схвалюють таке будівництво. Особливо він вдячний за підтримку першому заступнику Лубенського міського голови Юрію Пализі. Саме «завдяки його розумінню, стратегічному мисленню все це відбувається в Лубнах». А ми, сказав, беремо на себе зобов’язання постачати тепло для населення на 10—15 відсотків дешевше, ніж «Лубнитеплокомуненерго».
Крайсвітній рішуче не згоден із тим, що масове вилучення очерету та рогозу з боліт завдасть шкоди природі. «Для нас важливе збереження біорізноманіття. Співпрацюємо з інститутом біомаси та сталого розвитку, який постійно здійснює моніторинги. Вже зараз упевнено можна сказати: там, де ми покосили, відбувається природне відновлення. Очерет стає живим, починає дихати. В ці місця повертається качка. В перші роки, коли ми починали свою діяльність, мисливці були чи не найголовнішими нашими ворогами. А зараз вони — найкращі прихильники. Кажуть: «Ко?сіть, бо тварини повертаються назад».
Представники «Фітоф’юелз інвестменз» це роблять уже не перший рік. Запустили відповідну промислову лінію у Чорнухинському районі. На цей час з боліт вилучили очерету приблизно на 60—70 гектарах. На зимових болотяних «жнивах» використовують техніку «сам склепав», тому що та, яку запропонували голландці, дорога. А кожен тип боліт потребує спеціально налаштованої під нього збиральної техніки. Підписали договір з білоруським підприємством «Агромаш» щодо постачання звідти косарок. Тож темпи заготівлі очеретів незабаром зростуть.
Де гніздитимуться лебеді?
Так діють і розмірковують ті, хто у використанні болотяних ресурсів убачає хоч якусь матеріальну вигоду. Не тривожаться з того, що болота почали розглядати як самовідновні джерела дешевої енергії і природоохоронці, з якими спілкувався. «Очерет можна косити! Як траву, ярі, жито. Він росте, як бур’ян. Ми видавали понад 300 таких дозволів. Давали дозволи і в Новосанжарському, і в Лохвицькому, і в Гадяцькому районах. У Кобеляцькому районі, в Кишеньках заготівля триває. Уточніть, де розташоване це урочище, про яке говорите? Треба розбиратися в кожному конкретному випадку. У Перещепиному колись був завод із виготовлення матів з очерету. То й що? На нерест риби це не впливає», — сказав по телефону перший заступник начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області Анатолій Мосейчук.
— Очерет можна заготовляти, але лімітовано, маючи на це відповідний дозвіл, — повідомив перший заступник начальника Державної екологічної інспекції в Полтавській області Сергій Лученко.
Дещо іншу думку щодо гідроценозу має доктор біологічних наук, професор кафедри екології Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, директор Регіонального ландшафтного парку «Кременчуцькі плавні» Володимир Никифоров. Він розтлумачив, що очерети й рогіз — цінні рослини, які виконують важливу функцію природних фільтрів води. Вони акумулюють і виводять із кругообігу важкі метали й радіонукліди. А в їх заростях влаштовують свої гнізда до 50 видів водоплаваючих птахів. У них нереститься риба, яка знаходить тут тваринну і рослинну їжу. На підводних частинах цих рослин відкладають свою ікру інші гідробіонти, які також беруть участь в очищенні води: молюски (беззубки, ставковики, мушлі). Влітку, коли температура повітря сягає 25 градусів тепла і більше, тільки через очерети здійснюється насичення води киснем. Крім того, зарості гідрофітів, які вкоріняються у водоймах, сприяють укріпленню ∂рунту. Такі зарості відіграють важливу протиабразійну функцію: вони протидіють прибою, захищаючи берег від розмивання і руйнування. Велика роль гідрофітів і в формуванні якості води у водоймах. Тому вилучати очерети й рогіз із боліт, інших водойм, біля яких і в яких вони ростуть у природних умовах, не бажано.
...Написав оцей рядок, а перед очима — весняний лиман у місті Слов’янську, що на Донеччині. І перелякані сніжно-білі лебеді, які ошелешено плавають-метушаться поблизу берегів, де ще восени ріс очерет, а зараз тут — лисо. То постаралися місцеві жителі, чиї городи виходять до озера, щоб очерет краще ріс. Як наслідок, замість того, щоб відкласти яйця і висидіти потомство, доросла пара царствених птахів, якими ми пишалися, полишила лиман і перелетіла на сусідній — за кілька кілометрів. Оце вам і «ніякої шкоди» від вилучення водної рослинності.
Справді, очерети в Україні косили та використовували в побуті завжди. Але це робили неспішно косами і вивозили «біомасу» човнами й возами. Сьогодні очерети заготовляють механізованим способом з гуркотом і шумом. Немає значення, що косять узимку! А хіба о цій порі в болотяних нетрях не мешкають дикі свині, куріпки, зайці, гризуни? Не полюють лисиці й сови? Техніка, що працює біля води, налякає їх і позбавить захисту, якщо заготівлю очеретів поставлять на потік. А до цього йдеться. Уявімо, скільки треба біомаси, щоб «нагодувати» одну теплоелектростанцію в Лубнах! А такі станції і котельні, що працюють на біопаливі, можуть за прикладом Полтавщини побудувати і в сусідніх областях. Наприклад, на Сумщині, Чернігівщині, на Волині або Житомирщині, де боліт і болотяної рослинності ще більше. Очерети не встигатимуть відростати!
