Справа № 2609/25394/12
2-6702/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2013 р. м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого: судді Агафонова С.А.,
при секретарі судового засідання Наконечній Т.В.,
за участі: прокурора Гузир Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Платинум банк»до ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах, а також в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про виселення та визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 зобов'язань за Договором про іпотечний кредит №2.07051215 від 23.05.2007 року, укладеним між ним та Закритим акціонерним товариством «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Платинум Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»(далі - Позивач, Банк), приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було вчинено виконавчий напис на Іпотечному договорі №2.07051215 від 23.05.2007 року, укладеним між Позивачем та ОСОБА_5, ОСОБА_8 в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором. Відповідно до Виконавчого напису було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру за номером АДРЕСА_1 (далі - Квартира), яка належала ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на праві приватної власності, з метою її подальшої реалізації в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_5 перед Банком.
На підставі Акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 23.12.2010р. та свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 24.12.2010р., банк набув право власності на Квартиру.
16.11.2011 року Солом'янським районним судом м. Києва було ухвалено рішення про виселення всіх осіб, що зареєстровані у Квартирі.
05.04.2012 року вищевказане рішення було змінено Апеляційним судом м. Києва, в резолютивній частині рішення замість слів «всіх осіб, що зареєстровані у Квартирі»вказано про виселення з Квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_8
26.06.2012 року Відділом Державної виконавчої служби України Солом'янського РУЮ м. Києва було проведено виконавчі дії щодо примусового виконання вищевказаного рішення, про що було складено відповідний акт.
Під час проведення виконавчих дій було встановлено, що у квартирі, крім ОСОБА_5, проживає також ОСОБА_1, 1979 року народження (далі - Відповідач), а також неповнолітні діти ОСОБА_5 та відповідача: ОСОБА_2, 1998 р.н., ОСОБА_3, 2002 р.н., ОСОБА_4, 2010 р.н. (на момент подання позову про виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Банку не було відомо про дані обставини).
Під час проведення виконавчих дій ОСОБА_5 та відповідач погодилися добровільно звільнити приміщення Квартири, а також частково звільнили приміщення Квартири від речей, які знаходилися в ній.
Однак 26.07.2012 року відповідач незаконно замінила замок вхідних дверей квартири, самоправно вселилася та по теперішній час неправомірно проживає у ній. Дані обставини підтверджуються, зокрема, постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 05.09.2012 року, винесеною СДІМ 1-го ТВМ Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Лисогором В.М.
Виходячи з цього, позивач просив визнати такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, та виселити з даної квартири ОСОБА_1, 1979 р.н., ОСОБА_2, 1998 р.н., ОСОБА_3, 2002 р.н., ОСОБА_4, 2010 р.н.;
Відповідач та представник відповідача позов заперечували, вказали, що квартира банку не належить, а отже банк не може заявляти такий позов, крім того зазначили, що поки питання про місце проживання дітей не вирішено, їх не можна виселяти.
Представники третіх осіб: Служби у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації позов заперечували просили відмовити. Зазначили, що дітей не можна виселяти.
Однак, як встановлено в судовому засіданні, дані органи, в обов'язок яких входить облаштування дітей житлом, знаючи про дану ситуацію, на момент розгляду справи в суді не вчинили жодних дій, що б бодай свідчили про їх намагання вирішити дане питання та допомогти дітям в облаштуванні житлом, переклали свій обов'язок на суд, який би вирішив проблему за рахунок майна банку, а тому вказали, що мати з дітьми повинні проживати в спірній квартирі, що їх не можна виселяти, незважаючи на те, що дане майно відповідачу не належить.
Прокурор зайняв аналогічну позицію. Вказав, що правових підстав для приживання відповідача з дітьми в квартирі немає, однак виселяти їх не можна.
Вислухавши думки осіб, що беруть участь у справі, дослідивши наявні в ній докази, суд прийшов до висновків, які мотивує наступним чином.
В судовому засіданні встановлено і не заперечується сторонами, що 24 грудня 2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_9 на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого Відділом Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції м. Києва "23" грудня 2010 року, було посвідчено, що Публічному акціонерному товариству «Платинум Банк», що розташовано за адресою м. Київ, вул. Амосова, буд.12, належить право власності на майно, яке складається з 2 (двох) кімнатної квартири, загальною площею 44,3 (сорок чотири цілих три десятих) кв. м., житловою площею 28,8 (двадцять вісім цілих вісім десятих) кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 6).
Виходячи із змісту даного свідоцтва, спірна квартира придбана Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк»за триста вісімдесят одну тисячу п'ятсот двадцять одну гривню 00 копійок, та раніше належала ОСОБА_5 та ОСОБА_8.
Суд не погоджується із думкою представника відповідача про те, що позивач не є власником спірного майна, а отже, не має права заявляти даний позов.
Дана обставина вже з'ясовувалася та була встановлена судовим рішенням в іншому судовому засіданні.
Як зазначено в рішенні Апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2012 р. (а.с.9), яке набрало законної сили і є обов'язковим для виконання: "Ураховуючи те, що позивач є іпотекодержателем, нотаріусом 24.12.2010 р. видано Свідоцтво про придбання предмету іпотеки іпотекодержателем, при цьому законом передбачено виселення мешканців в такому випадку за вимогою іпотекодержателя або нового власника, який в даному випадку є однією і тією ж особою.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про іпотеку", звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.
В судовому засіданні також встановлено, що відповідач проживає у спірній квартирі без реєстрації та без будь-яких інших документів, що б підтверджували її право на користування даним приміщенням. Позивач стверджує, що вона вселилася в спірне житло самоправно.
Суд погоджується з такою думкою, оскільки виходячи із змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 05 вересня 2012 року, після проведення виконавчих дій 26 червня 2012 р., замки вхідних дверей були замінені та був складений акт опису і арешту майна (а.с.12).
Однак, дані замки були зняті, на їх місце встановлені нові, а в спірній квартирі почала проживати відповідач з дітьми.
Представник відповідача стверджує, що відповідач має права на дане приміщення, однак не надав суду жодного доказу, який би це підтверджував.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Виходячи із зазначеного, суд вважає доведеним той факт, що спірна квартира, на момент розгляду справи, належить позивачу на праві власності, а у відповідача відсутні будь-які документи (чи інші докази), які б давали правову підставу для користування спірним приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Оскільки права позивача, як власника квартири, порушені, суд вважає за необхідне їх захистити.
Суд не погоджується з думкою відповідача та третіх осіб про те, що відповідач не має іншого житла, а тому її виселення разом з дітьми буде суперечити законодавству.
Як встановлено в судовому засіданні і підтверджується адресною довідкою, відповідач зареєстрована в Святошинському районі м. Києва за адресою: АДРЕСА_2. Як пояснила в судовому засіданні сама позивач, вона не бажає проживати за цією адресою, оскільки там проживає її мати, з якою у неї не дуже гарні відносини.
Суд переконаний, що це не є поважною причиною проживання в спірній квартирі, що не належить відповідачу, є чужою власністю, і тим більше, не є причиною відмови у її звільненні. Це також не є причиною порушення прав позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 Цивільного процесуального кодексу України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Відповідно до ч. 4 ст. ст. 29 Цивільного процесуального кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Таким чином, оскільки відповідач не має права на проживання в спірній квартирі, має інше житло, а її діти повинні проживати разом з нею, суд вважає за можливе задовольнити позов в частині виселення.
Однак, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання відповідача та її дітей такими, що втратили право на користування квартирою, оскільки таке визнання, відповідно до вимог Закону (ст. 71,72 ЖК УРСР) можливе, лише за умови, якщо особа не проживає в спірному приміщенні без поважних причин протягом встановленого строку та тільки стосовно наймача та членів його сім'ї.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, суд присуджує стороні, на користь якої ухвалено рішення, понесені нею судові витрати з другої сторони. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 29, 319, 321, 386 Цивільного кодексу України, ст. 40 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. ст.ст.10, 11, 60, 61, 88, 209, 213-215, 294, 296 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_1 (ІПН суду не відомий), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (і.п.н. суду не відомий) на користь Публічного акціонерного товариства «Платинум банк»(ЄДРПОУ 33308489) - 53,65 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення в повному обсязі виготовлене 26 січня 2013 р.
Суддя С.А.Агафонов
