АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 599/879/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Снігурський В.В. Провадження № 22-ц/789/946/13 Доповідач - Козак І.О.Категорія - 19
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 серпня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Козака І.О.
суддів - Демковича Ю. Й., Хоми М. В.,
при секретарі - Танцюра О.В.
з участю сторін - ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зборівського районного суду від 18 червня 2013 року справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на ? частину житлового будинку з надвірними будовами, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ОСОБА_1 звернувся позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 Зборівського району, укладеного 5 грудня 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на ? частину вказаного житлового будинку з надвірними будовами в порядку спадкування.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що в січні 2013 року йому стало відомо, що його покійна мати ОСОБА_6 подарувала належний їй житловий будинок по АДРЕСА_1 Зборівського району відповідачу ОСОБА_2. Договір дарування від імені ОСОБА_6 укладала по дорученню її онука ОСОБА_7 - донька ОСОБА_2 Позивач вважає, що даний договір є нікчемним, так як у дорученні не зазначено обдарованого і нотаріус не мав права посвідчувати даний договір дарування. Крім цього, ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на ? частину вказаного житлового буднку, так як 3 червня 1997 року ОСОБА_6 склала заповіт на нього та його сестру ОСОБА_2
Рішенням Зборівського районного суду від 18 червня 2013 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування житлового будинку з надвірними будовами по АДРЕСА_1 Тернопільської області недійсним та визнання права власності на ? частину житлового будинку з надвірними будовами по АДРЕСА_1 Тернопільської області - відмовлено.
ОСОБА_1 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи із слідуючих міркувань.
Відмовляючи у позові, місцевий суд виходив з того, що договір дарування укладено і посвідчено відповідно до вимог чинного законодавства і не має підстав для визнання його недійсним.
З таким висновком колегія суддів погоджується.
Як вбачається з матеріалів справи мати позивача і відповідача ОСОБА_6, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що засвідчує свідоцтво про її смерть.
ОСОБА_6 належав на праві власності, згідно свідоцтва про право на спадщину, житловий будинок по АДРЕСА_1 і вона уповноважила ОСОБА_5 на відомих їй умовах подарувати вказаний будинок і земельну ділянку площею 0,59 га та видала їй доручення від 27 листопада 2003 року, посвідчене секретарем Цебрівської сільської ради. Термін даного доручення становив один рік.
Також судом встановлено, що 5 грудня 2003 року ОСОБА_5 уклала з відповідачкою ОСОБА_2 договір дарування, згідно якого подарувала останній житловий будинок і земельну ділянку площею 0,59 га по АДРЕСА_1 Зборівського району, який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4.
Посилання апелянта на те, що згідно ч.4 ст.720 ЦК України, доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки оспорюваний договір дарування укладено 5 грудня 2003 року. Цивільний кодекс України набрав чинності 1 січня 2004 року.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Уукраїни, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Тобото, на час укладення договору дарування діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, отже до спірних правовідносин слід застосувати діюче на той час цивільне законодавство.
Згідно ст. ст. 1,8 Закону україни «Про нотаріат», в редакції станом на 5 грудня 2003 року (глава 4 ст. 62-70 «Представництво і довіреність»; глава 22 ст. ст. 243-244 «Договір дарування»), відсутні вимоги щодо обов»язкового зазначення у довіреності обдаровуваного.
Таким чином, колегія вважає, що договір дарування укладено і посвідчено відповідно до вимог діючого на той час законодавства і відсутні підстави щодо визнання його недійсним.
Суд також не приймає твердження апелянта про те, що у дійсному на момент вчинення договору дарування Цивільному кодексі України, існували законодавчі прогалини, які були врегульовані Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 19.06.1994 року. Зокрема в п. 24 Інструкції зазначено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальних дій, якщо з проханням про вчинення нотаріальної дії звернувся представник, який не має відповідних повноважень, жодних вказівок на те, що в довіреності має бути вказане ім»я обдарованого в Інструкції немає.
Враховуючи вище викладені обставини справи, суд дійшов до висновку про те, що посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на п.24 Інструкції, який ніби-то вказує про необхідність вказівки на ім»я обдаровуваного є безпідставним та необргунтованим.
Посилання апелянта на те, що договір дарування було укладено на підставі документа посвідченого секретарем Цебрівської сільської ради, який називається «дорученням», а не довіреністю, а тому, як вважає апелянт, без довіреності нотаріус взагалі не мала права вчиняти будь-яких нотаріальних дій, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у відповідності до Закону України «Про нотаріат», який діяв на час видання доручення та в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусом України від 18.06.1994 року вживається саме термін «дорученн», а не - «довіреність», можна прийти до висновку, що при посвідченні доручення секретар сільської ради керувався Законом України «Про нотаріат» (чинний станом на 27.11.2003 р.), в якому вживається термін «доручення», а саме, згідно із ст. 37 Закону України «Про нотаріат» виконавчі комітети сільських рад мали право на вчинення нотаріальних дій, в тому числі посвідчення доручень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку із чим підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційний скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Зборівського районного суду від 18 червня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого cуду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Заступник голови апеляційного суду Тернопільської області І.О. Козак
