Укладаючи іпотечний договір, банк і позичальник або третя особа — іпотекодавець передбачають можливість задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки в разі невиконання боржником або поручителем своїх зобов'язань. Якщо боржник допускає прострочення, то банк вимагає стягнення боргу, в тому числі і за рахунок предмета іпотеки.
Така схема є класичною і зрозумілою, але не завжди вона може спрацювати. Наприклад, може втрутитися держава шляхом встановлення тимчасових заборон, які називають мораторіями. Одним із прикладів того є встановлення тимчасової заборони на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Незважаючи на те, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення передана в іпотеку до встановлення мораторію, факт дії мораторію став причиною неможливості відчуження ділянки на користь банку.
Подібний спір розглянуто вищим господарським судом України, що зафіксовано в Постанові від 16.12.2010 р. у справі N 2-29/5485-2009
Іпотека — як платити менше?
Преамбулою став факт подачі банком позову до боржника, який не виконав зобов'язання за кредитним договором, але у якого ці зобов'язання були забезпечені іпотекою земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Предметом позову було стягнення заборгованості за рахунок предмета іпотеки. Суд першої інстанції задовольнив вимогу банку, але апеляція прийняла іншу позицію. Рішення суду першої інстанції було визнано недійсним з посиланням на наявність заборони на відчуження земельних ділянок для товарного сільськогосподарського виробництва, яке встановлено пунктом 15 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України.
Касаційна інстанція прийняла позицію апеляційної інстанції і підтвердила незаконність рішення суду першої інстанції. Таким чином, банк позбувся права на задоволення своїх вимог до боржника за рахунок предмета іпотеки.
Свою позицію Вищий господарський суд України мотивував наступним.
Пунктом 15 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається, зокрема, купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» і «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Отже, зазначеною правовою нормою передбачено виключний перелік підстав, за якими можливий перехід права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення до зазначеної дати. Втім, на правовідносини сторін у цій справі він не поширюється.
Предметом позовних вимог банку є саме звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором заради погашення заборгованості по кредиту. За таких обставин апеляційний суд правомірно вказав, що господарський суд позбавлений можливості самостійно змінювати предмет позову і розглядати заявлені вимоги окремо, адже прийняття рішення лише про стягнення суми заборгованості не буде відповідати меті позивача при невиконанні боржником зобов'язання одержати задоволення за рахунок іпотечного майна.
Предметом позову є матеріально правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен прийняти рішення. Ця вимога в даному випадку стосується відчуження майна — земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
З огляду на те, що в процесі звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки, передбачається продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення в порушення пункту 15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, такий спосіб задоволення вимог кредитора не відповідає чинному законодавству і неправомірно застосований господарським судом першої інстанції.
Доводи банку про те, що в період укладення іпотечного договору 20.12.2006 заборони на відчуження земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не існувало, оскільки мораторій на їх відчуження було запроваджено лише з 31.12.2006, суд не взяв до уваги, тому що на момент відчуження повинно застосовуватися чинне законодавство.