Справа № 825/2502/13-а
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2013 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
за участі секретаря Тищенко М.В.,
представника позивача Бучак Н.М.,
представника відповідача Смуригіної К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгова фірма «Дайна» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
03.07.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгова фірма «Дайна» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові ДПС) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 08.01.2013 № 0000192200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1 576 113,00 грн. (1 087 353,00 грн. за основним платежем та 488 760,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 01.04.2013 № 0000022320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 293 487,00 грн.
Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що на протязі листопада 2010 року та червня-липня 2011 року позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами, а саме: ПП «Укрнафта-Трейд», ПП «Ресурс-Постач», ТОВ «Дайнова» та ФОП «ОСОБА_3.» з приводу купівлі нафтопродуктів та запчастин. Так, між позивачем та вищезазначеними контрагентами укладено договори від 21.06.2011 № 97, 05.11.2010 № 6, від 26.11.2010 № 261110-2НП про купівлю нафтопродуктів та на підставі первинних документів позивачем придбано запчастини. Сума коштів, сплачених позивачем за отримані товари (роботи, послуги), віднесена ним до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договорів, накладних, актів виконаних робіт, чеків, касових книг, прибуткових касових ордерів, товарно-транспортних договорів, видаткових накладних, податкових накладних, договорів на реалізацію, рахунків, платіжних доручень, банківських виписок, журналів-ордерів, оборотно-сальдових відомостей по рах. 31, 36, 70. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 19.12.2012 № 2797/22/14225518, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові ДПС проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 19.12.2012 № 2797/22/14225518. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: пп.14.1.257 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.150.1 ст.150, п.3 підр.4 р. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1 392 591,00 грн., у тому числі: за 2 квартал 2011 року - 392 964,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року - 1 152 232,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року - 1 392 253,00 грн., за 1 квартал 2012 року - 338,00 грн., за півріччя 2012 року - 338,00 грн.; п.187.1 ст.187, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, 200.3 ст.200, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 1 087 353,00 грн., в тому числі за травень 2011 року - 109 835,00 грн., за липень 2011 року - 148 930,00 грн., за серпень 2011 року - 363 357,00 грн., за жовтень 2011 року - 295 970,00 грн., за листопад 2011 року - 153 257,00 грн., за лютий 2011 року - 16 004,00 грн.; п.1, 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку». У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 08.01.2013 № 0000192200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1 576 113,00 грн. (1 087 353,00 грн. за основним платежем та 488 760,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 01.04.2013 № 0000022320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 293 487,00 грн. Також податковий орган посилається на акти, а саме: 1. ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 15.06.2012 № 244/22-05/37144129 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Укрнафта-Трейд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2011 по 31.12.2011, яким встановлено наявність податкового кредиту ПП «Укрнафта-Трейд» по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) по постачальникам, які не задекларували факт продажу товарів (робіт, послуг). У цих підприємств-постачальників встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладанню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та відповідно відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами; 2. від 10.05.2012 № 223/23-37109812 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Ресурс-Постач» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період 01.04.2011 по 30.09.2011 по даним Декларації з податку на прибуток за ІІ кв. 2011 року № 9008606379 від 15.10.2011, яким встановлено порушення ч.1 ст.201, ч.1-6 ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Ресурс-Постач» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий контрагентам, в порушення ст.662,655 та 656 Цивільного кодексу України. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за квітень-вересень 2011 року, які підпадають під визначення ст.185 Податкового кодексу України; 3. ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області ДПС від 30.07.2012 № 11/226/37150860 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дайнова» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період 01.01.2011 по 31.07.2011, яким встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій ТОВ «Дайнова» за перевіряємий період. Також, відповідно до даних бази «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» між сумами податкового кредиту, задекларованими позивачем та податкових зобов'язань, задекларованими ОСОБА_3, при перевірці встановлена розбіжність за липень 2011 року в сумі 9 466,67 грн., яка виникла в результаті не включення до податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_3 вказаної вище суми податку на додану вартість. Тобто, відображені позивачем в податковій декларації з ПДВ господарські операції не підтверджуються декларуванням цим постачальником товарів в податковій звітності. Тому представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Позивач (код 14225518) зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 19.10.1992, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том № 1 а.с.127).
Згідно довідки АА № 040873 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД є: 51.51.0 оптова торгівля паливом; 50.50.0 роздрібна торгівля пальним (том № 1 а.с.126).
Судом встановлено, що працівниками ДПІ у м. Чернігові ДПС на підставі направлень від 01.11.2012 № 3166, № 3167, № 3168, № 3169, на підставі наказу від 22.10.2012 № 3166, відповідно до ст.ст.20, 77, 82 Податкового кодексу України проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 19.12.2012 № 2797/22/14225518 (том № 1 а.с.11-65).
В акті перевірки від 19.12.2012 № 2797/22/14225518 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:
- пп.14.1.257 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.150.1 ст.150, п.3 підр.4 р. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1 392 591,00 грн., у тому числі: за 2 квартал 2011 року - 392 964,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року - 1 152 232,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року - 1 392 253,00 грн., за 1 квартал 2012 року - 338,00 грн., за півріччя 2012 року - 338,00 грн.;
- п.187.1 ст.187, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, 200.3 ст.200, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 1 087 353,00 грн., в тому числі за травень 2011 року - 109 835,00 грн., за липень 2011 року - 148 930,00 грн., за серпень 2011 року - 363 357,00 грн., за жовтень 2011 року - 295 970,00 грн., за листопад 2011 року - 153 257,00 грн., за лютий 2011 року - 16 004,00 грн.;
- п.1, 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку».
Не погоджуючись з висновками в акті перевірки позивачем 26.12.2012 подано заперечення № 26-12/12 (том № 3 а.с.101-115), 03.01.2013 ДПІ у м. Чернігові ДПС надана відповідь № 55/10/22-214, згідно якої висновки акту перевірки позивача необхідно викласти в наступній редакції:
1. п.44.1 ст.44, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150, п.3 підр.4 р. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 1 392 253,00 грн., у тому числі: за 2 квартал 2011 року - 392 964,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року - 1 152 232,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року - 1 392 253,00 грн.;
2. п.187.1 ст.187, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, 200.3 ст.200, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 1 087 353,00 грн., в тому числі за травень 2011 року - 109 835,00 грн., за липень 2011 року - 148 930,00 грн., за серпень 2011 року - 363 357,00 грн., за жовтень 2011 року - 295 970,00 грн., за листопад 2011 року - 153 257,00 грн., за лютий 2012 року - 16 004,00 грн.;
3. п.1, 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку» (том № 1 а.с.85-97).
За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові ДПС винесено податкові повідомлення-рішення:
від 08.01.2013 № 0000192200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1 576 113,00 грн. (1 087 353,00 грн. за основним платежем та 488 760,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (том № 1 а.с.9);
від 01.04.2013 № 0000022320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 293 487,00 грн. (том № 1 а.с.10).
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням позивачем 21.01.2013 подано скаргу № 21-01/13 до Державної податкової служби у Чернігівській області. 22.03.2013 Державна податкова служба у Чернігівській області рішенням № 636/10/10-215 скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 08.01.2013 № 0000182200 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 98 766,00 грн., а скаргу позивача в цій частині - задоволено; залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 08.01.2013 № 0000182200 в іншій частині, в сумі 1 293 487,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 № 0000192200 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 1 576 113,00 грн., а скаргу позивача в цій частині - без задоволення (том № 1 а.с.111-117).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивачем подано скаргу до Міністерства доходів і зборів України, однак 03.06.2013 рішенням № 4085/6/99-99-10-01-15 Міністерство доходів і зборів України залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 08.01.2013 № 0000192200, від 01.04.2013 № 0000022320 та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, а скаргу - без задоволення (том № 1 а.с.118-123).
Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що на протязі листопада 2010 року та червня-липня 2011 року позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами ПП «Укрнафта-Трейд», ПП «Ресурс-Постач», ТОВ «Дайнова» та ФОП «ОСОБА_3.» з приводу купівлі нафтопродуктів та запчастин.
Позивачем (Покупець) були укладені наступні договори:
21.06.2011 з ПП «Укрнафта-Трейд» (Продавець) укладено договір поставки № 97, додаткову угоду № 1 (том № 1 а.с.194-197) та специфікації до нього (том № 1 а.с.215-231). Відповідно до вказаного договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця нафтопродукти, зокрема бензин марок - А-76, А-80, А-92, А-95, А-98, ДП та ін. (далі - товар), а Покупець прийняти і оплатити товар на умовах та в строки обумовлені цим договором та додатковими угодами до нього. Так, на протязі червня-листопада 2011 року ПП «Укрнафта-Трейд» було надано позивачу товар, а позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Укрнафта-Трейд» суму за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
05.11.2010 з ПП «Ресурс-Постач» (Постачальник) укладено господарський договір поставки № 6 та додаткову угоду (том № 2 а.с.246-248). Відповідно до вказаного договору Постачальник зобов'язується поставити у зумовлений термін другій стороні - Покупцеві товар (компонент автоном. палива, компонент дизельного палива, газовий конденсат, бензин, нафта). Так, в квітні, серпні 2011 року ПП «Ресурс-Постач» було надано позивачу товар, а позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Ресурс-Постач» суму за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
26.11.2010 з ТОВ «Дайнова» (Постачальник) укладено договір поставки товару № 261110-2НП та специфікацію до нього (том № 3 а.с.24-26, 31). Відповідно до вказаного договору Постачальник зобов'язується передати в обумовлені даним договором строки бензин марок - А-76, А-80, А-92, А-95, А-98, ДП та ін. у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього кошти. Так, в квітні 2011 року ТОВ «Дайнова» надано позивачу товар, а позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Дайнова» суму за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Представником позивача в судовому засіданні зазначено, що придбане паливо зберігалось у власних сховищах (склад ПММ 19 резервуарів, автозаправочний блок-пункт, стояк авто наливний з телескопічною трубою та ін.), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.07.2010, а саме майновий комплекс (частка 1/1) за адресою вул. Лісова, 7, смт. Короп, Коропського району, Чернігівської області, що використовується останнім в своїй господарській діяльності (том № 3 а.с.58). Згідно витягу зі штатного розпису на 2011 рік на підприємстві позивача працюють працівники, які обслуговують вищезазначену нафтобазу (том № 3 а.с.59).
Крім того, в липні 2011 року позивач мав господарські відносини з ФОП «ОСОБА_3.» щодо придбання запчастин (двигун КАМАЗ, мост МАЗ-500, двигун ГАЗ-53, КПП ГАЗ-53, КПП МАЗ) для автомобілів, які перебувають у власності позивача, що використовуються у господарській діяльності та підтверджується матеріалами справи (том № 3 а.с.51-55). Після встановлення придбаних товарно-матеріальних цінностей на власних транспортних засобах, позивачем списано запчастини згідно актів списання (причина списання - витрачено на поточний ремонт балансового вантажного автомобіля) (том № 3 а.с.46-50).
Також, на підтвердження факту наявності у позивача транспортних засобів, останнім надано розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (том № 3 а.с.56-57).
Реальність виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: договорами, заявками на відвантаження товару, видатковими накладними, рахунками на оплату, товарно-транспортними накладними, журналом реєстрації довіреностей за 2011 рік, податковими накладними, рахунками-фактури, накладними, актом прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей та платіжними дорученнями (том № 1 а.с.194-214, 232-250, том № 2 а.с.1-130, 246-251, том № 3 а.с.1-45, 68-73, 75-81, 89-92, 94-99, 116-121).
Вказані операції належними чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується журналом проводок за 01.06.2011-31.12.2011 № 631,311, бухгалтерськими довідками, карткою рахунку: 281 (том № 2 а.с.131-136, том № 3 а.с.74, 82-88, 93, 100).
Також, необхідно зазначити, що в подальшому придбаний товар позивачем було реалізовано ряду підприємств, що підтверджується матеріалами справи (том № 2 а.с.137-245).
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як на підставу нікчемності правочинів між позивачем та вищезазначеними контрагентами представник відповідача посилається на акти, а саме: 1. ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 15.06.2012 № 244/22-05/37144129 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Укрнафта-Трейд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2011 по 31.12.2011, яким встановлено наявність податкового кредиту ПП «Укрнафта-Трейд» по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) по постачальникам, які не задекларували факт продажу товарів (робіт, послуг). У цих підприємств-постачальників встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладанню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та відповідно відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами; 2. від 10.05.2012 № 223/23-37109812 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Ресурс-Постач» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період 01.04.2011 по 30.09.2011 по даним Декларації з податку на прибуток за ІІ кв. 2011 року № 9008606379 від 15.10.2011, яким встановлено порушення ч.1 ст.201, ч.1-6 ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Ресурс-Постач» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий контрагентам, в порушення ст.662,655 та 656 Цивільного кодексу України. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за квітень-вересень 2011 року, які підпадають під визначення ст.185 Податкового кодексу України; 3. ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області ДПС від 30.07.2012 № 11/226/37150860 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дайнова» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період 01.01.2011 по 31.07.2011, яким встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій ТОВ «Дайнова» за перевіряємий період. Також, відповідно до даних бази «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» між сумами податкового кредиту, задекларованими позивачем та податкових зобов'язань, задекларованими ОСОБА_3, при перевірці встановлена розбіжність за липень 2011 року в сумі 9 466,67 грн., яка виникла в результаті не включення до податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_3 вказаної вище суми податку на додану вартість. Тобто, відображені позивачем в податковій декларації з ПДВ господарські операції не підтверджуються декларуванням цим постачальником товарів в податковій звітності (том № 1 а.с.147-181).
Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.
Також, як встановлено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 (том № 3 а.с.122-130) у справі К/9991/79812/12 за позовом ТОВ «ВТФ «Дайна» до ДПІ у м. Чернігові ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, предметом дослідження в даній справі є вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 січня 2012 року у справі № 1-22/12, яким Постового М.М. (директор ПП «Ресурс-Постач») визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, який скасовано ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 22 березня 2012 року у справі № 11-243/2012 з підстав того, що в мотивувальній частині обвинувального вироку суд виклав обвинувачення, що було пред'явлене Постовому М.М. органом досудового слідства, при цьому, належним чином не сформулював обвинувачення, визнане судом доведеним із зазначенням місця, часу та способу вчинення, наслідків злочину, його мотивів та форми вини, та не навів доводів щодо зміни обвинувачення та перекваліфікації дій засудженого.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що зазначені податковим органом обставини та, зокрема, вказаний вирок не є належними доказами нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами - ПП «Укрнафта-Трейд», ПП «Ресурс-Постач», ТОВ «Дайнова» та ФОП «ОСОБА_3.».
Водночас податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.
Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентами.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.
Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ДПС жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини позивача з вищезазначеними контрагентами укладено позивачем з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.
Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.
Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.
Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені (том № 2 а.с.33-47, 66-68, том № 3 а.с.1, 5-6,10, 32, 40-43).
Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.
За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення п. 198.1, п.198.2, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України.
Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.
Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Чернігові ДПС не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 2 294,00 грн.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 294,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1716 від 22.01.2013 (том № 1 а.с.2).
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 2 294,00 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 08.01.2013 № 0000192200 та від 01.04.2013 № 0000022320.
Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгова фірма «Дайна» (код ЄДРПОУ 14225518) судовий збір в розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Тихоненко
