Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
№ 22-ц/778/1526/14 Головуючий у 1-й інстанції Бредун Д.С.
Суддя-доповідач Воробйова І.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Кочеткової І.В.
суддів Воробйової І.А.,
Маловічко С.В.
при секретарі Свинаренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи Восьма Державна Запорізька нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_8 про усунення від права спадкування, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2012 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10 За два дні до смерті ОСОБА_10 уклав заповіт, яким заповів належну йому квартиру ОСОБА_7
Позивачі вважають, що на час складення заповіту ОСОБА_10 тривалий час хворів, внаслідок чого не міг розуміти значення своїх дій, а зміст заповіту не відповідає його волевиявленню. Про хворобу і смерть ОСОБА_10 їм стало відомо тільки 08 жовтня 2012 року від брата померлого, у зв'язку з чим вони не могли ухилятися від надання допомоги спадкодавцеві.
На підставі викладеного, позивачі просили суд, визнати недійсним заповіт, укладений 04 жовтня 2012 року ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8
Не погоджуючись з зазначеним позовом, ОСОБА_7 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи Восьма Державна Запорізька нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_8 про усунення від права спадкування.
В обґрунтування позову зазначала, що з 1997 року вона проживала разом з померлим ОСОБА_10 та крім того, перебувала з ним у шлюбі з 2007 року. У липні 2012 року ОСОБА_10 почав хворіти, та ІНФОРМАЦІЯ_1 - помер.
За час хвороби ОСОБА_10, вона весь час піклувалась про нього у лікарні, привозила їжу та необхідні речі, а також оплачувала лікування, у зв'язку з чим була вимушена позичати та брати у кредит грошові кошти. Безпосередньо відповідачів вона не просила матеріально допомогти.
Крім того зазначила, що приблизно 03 жовтня 2012 року ОСОБА_10 попросив її привезти до лікарні нотаріуса. ОСОБА_7 намагалась переконати ОСОБА_10, що в цьому не має необхідності, та він скоро одужає, але виконала його побажання. Перед цим вона підійшла до головного лікаря, та отримала його згоду на візит нотаріуса.
На підставі викладеного, просила суд, усунути ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 від права спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.
На вказане судове рішення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в особі адвоката ОСОБА_11 та ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в особі адвоката ОСОБА_11 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити, в задоволенні зустрічного позову відмовити.
ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні її позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в особі адвоката ОСОБА_11 підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_7 відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та із свідоцтва про смерть вбачається, що 06жовтня 2012 року помер ОСОБА_10 ( а.с.5), який був батьком позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, сином позивача ОСОБА_6, колишнім чоловіком позивача ОСОБА_3 та чоловіком відповідача ОСОБА_7
Після його смерті відкрилася спадщина, яка складалась з квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до заповіту, 04 жовтня 2012 року вчиненого у 9-й багатопрофільній клінічній лікарні м.Запоріжжя та посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_10 заповів квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7(а.с.57).
Відповідно до ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11. 2009 року №9, правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Згідно ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. Обов'язковість вимог ст. 145 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання недійсним правочину на підставі ст. 225 ЦК України, вказує на те, що саме висновок експерта в даному випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні ст. 58 ЦПК України. Згідно з постановою Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, правова позиція, висловлена яким є обов'язковою для судів, висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Як вбачається із акту №445 первинної посмертної судово-психиатрічної експертизи від 23 липня 2013 року (а.с.110-115) експертна комісія дійшла до висновку, що ОСОБА_10 в період підписання заповіту 04 жовтня 2012 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді вираженого астеноадинамічного синдрому внаслідок ендогенної інтоксикації викликаним абдомінальним сепсисом. Під час підписання заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними . З медичної карта стаціонарного хворого № 2890 вбачається, що з 20.07.2012 року по 05.09.2012 року знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділені 9-ої міськлікарні м.Запоріжжя з діагнозом «Гострий мезентеріальний тромбоз в руслі верхньої брижечної артерії. Некроз участка тонкої кишки та перфорації». 08.09.2012 року в 03.35 годин госпіталізований у відділення реанімації та інтенсивної терапії. У відділенні регулярно оглядався реаніматологм, хірургом. Загальний стан тяжкий, перші дні був у свідомості, в записах лікарів з 13.09.2012 вказано на наявність галюціонацій, з 20-х чисел вересня стан тяжкий, без позитивної динаміки, свідомість - енцефалопатія». В судовому засіданні експерт ОСОБА_12 пояснила, що у зв»язку із станом померлого за медичними документами, рішення комісії щодо висновку було безспірним та одностайним. Ухвалою суду від 11 лютого 2014 року суд визнав первинну посмертну судово-психіатрічну експертизу №445 від 23 липня 2012 року обґрунтованою та відмовив в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_7 про призначення у справі повторної експертизи. Під час апеляційного розгляду сторонами не заявлялось клопотання щодо призначення повторної посмертної судово-психіатрічної експертизи. Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо не врахування висновків експертизи, а визнання доказами лише пояснення свідків, так як відповідно до п.7 узагальнення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" від 16.05.2013 року, встановлено, що для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПК). Ухвалюючи рішення про визнання недійсним заповіту з підстав ч. 1 ст. 225 ЦК України, суди повинні враховувати, що для визнання такого правочину недійсним предметом доказування є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, колегія суддів також не може взяти до уваги посилання ОСОБА_7 на те, що пояснення лікаря -ОСОБА_13 є достатніми та підтверджують, що на момент підписання правочину від 04.10.2012 року ОСОБА_10 усвідомлював значення своїх дій, так як згідно наданих пояснень вона взагалі такого хворого не пам»ятає та не була присутнєй при здійсненні заповіту. Стаття 44 Закону України «Про нотаріат » не містить норми про пересвідчення в адекватності психічного стану особи, а лише містить обов'язок нотаріуса визначитись з обсягом цивільної дієздатності фізичної особи та встановити дійсні наміри сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Все це було зроблено нотаріусом відповідно до його суб'єктивного сприйняття, а тому посилання суду першої інстанції на пояснення нотаріуса щодо адекватності ОСОБА_10 під час складання заповіту не заслуговують на увагу. Покази свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 не можуть бути взяти до уваги колегією суддів, оскільки період спілкування цих свідків з померлим ОСОБА_10 не відноситься до часу складання заповіту - 04.10.2012 року та під час складання заповіту присутніми вони не були. Колегія суддів звертає увагу також на те, що посилання ОСОБА_7 щодо необґрунтованості висновків акту посмертної судово-медичної експертизи №445 від 23.07.2012 року не можуть бути взяті до уваги, оскільки не надано доказів, щодо його необґрунтованості, тим більше вона не зверталась в судовому порядку про визнання даного акту недійсним. З урахуванням вищевказаного висновку експертизи про те, що під час підписання заповіту 04..10.2012 року ОСОБА_10 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, даних його медичної карти про перебування з 08.09.2012 року по день смерті 06.10.2012 року у стану порушеної свідомості, колегія суддів вважає, що ОСОБА_10 вчинив оспорюваний заповіт у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. За таких обставин, беручи до уваги доведеність абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позовні вимоги про визнання заповіту недійсним є обґрунтованими і підлягають до задоволення. В той же час згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, яке відбувається у разі відсутності заповіту або визнання його недійсним. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_5 подав у передбачений законом строк до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 подали заяви до нотаріальної контори про відмову від належної їм частини спадкового майна на користь ОСОБА_5 Позивач ОСОБА_3 є колишньою дружиною померлого ОСОБА_10, з яким розлучилася 23 березня 1999 року (а.с.9). Отже, позивач ОСОБА_5 як син померлого ОСОБА_10,прийняв спадщину у встановлений законом спосіб, є його спадкоємцем першої черги у випадку визнання заповіту недійсним, тому є заінтересованою особою, яка відповідно до вимог ст. 1257 ЦК України може подати позов про визнання заповіту недійсним. А тому його позовні вимоги щодо визнання оскаржуваного заповіту недійсним підлягають задоволенню. А позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 не довели порушення їх спадкових прав оскаржуваним заповітом, а тому їх позовні вимоги щодо визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягають. Згідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Як роз'яснено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" правило частини п'ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. Обґрунтовуючи заперечення проти позову щодо усунення від права на спадкування, як у суді першої, так і в апеляційному суді ОСОБА_3 посилалися на те, що ОСОБА_10 за допомогою до них не звертався, і про його безпорадний стан їм не було відомо. Згідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Суд першої інстанції, всебічно і повно дослідивши докази, надані сторонами, в тому числі показання свідків, дійшов правильного висновку, що у даному випадку відсутні передбачені законом підстави для усунення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 від права спадкування. З огляду на викладене, колегія вважає, що, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним задовольнити. Визнати заповіт укладений 04 жовтня 2012 року ОСОБА_10 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 - недійсним. В решті рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст. 303,304,307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним задовольнити. Визнати заповіт укладений 04 жовтня 2012 року ОСОБА_10 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 - недійсним. В задоволені позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним відмовити з інших правових підстав зазначених в мотивувальній частині даного рішення. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення. Головуючий: Судді:
Згідно ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Обов'язковість вимог ст. 145 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання недійсним правочину на підставі ст. 225 ЦК України, вказує на те, що саме висновок експерта в даному випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні ст. 58 ЦПК України. Згідно з постановою Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, правова позиція, висловлена яким є обов'язковою для судів, висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Як вбачається із акту №445 первинної посмертної судово-психиатрічної експертизи від 23 липня 2013 року (а.с.110-115) експертна комісія дійшла до висновку, що ОСОБА_10 в період підписання заповіту 04 жовтня 2012 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді вираженого астеноадинамічного синдрому внаслідок ендогенної інтоксикації викликаним абдомінальним сепсисом. Під час підписання заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними . З медичної карта стаціонарного хворого № 2890 вбачається, що з 20.07.2012 року по 05.09.2012 року знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділені 9-ої міськлікарні м.Запоріжжя з діагнозом «Гострий мезентеріальний тромбоз в руслі верхньої брижечної артерії. Некроз участка тонкої кишки та перфорації». 08.09.2012 року в 03.35 годин госпіталізований у відділення реанімації та інтенсивної терапії. У відділенні регулярно оглядався реаніматологм, хірургом. Загальний стан тяжкий, перші дні був у свідомості, в записах лікарів з 13.09.2012 вказано на наявність галюціонацій, з 20-х чисел вересня стан тяжкий, без позитивної динаміки, свідомість - енцефалопатія». В судовому засіданні експерт ОСОБА_12 пояснила, що у зв»язку із станом померлого за медичними документами, рішення комісії щодо висновку було безспірним та одностайним. Ухвалою суду від 11 лютого 2014 року суд визнав первинну посмертну судово-психіатрічну експертизу №445 від 23 липня 2012 року обґрунтованою та відмовив в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_7 про призначення у справі повторної експертизи. Під час апеляційного розгляду сторонами не заявлялось клопотання щодо призначення повторної посмертної судово-психіатрічної експертизи. Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо не врахування висновків експертизи, а визнання доказами лише пояснення свідків, так як відповідно до п.7 узагальнення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" від 16.05.2013 року, встановлено, що для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПК). Ухвалюючи рішення про визнання недійсним заповіту з підстав ч. 1 ст. 225 ЦК України, суди повинні враховувати, що для визнання такого правочину недійсним предметом доказування є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, колегія суддів також не може взяти до уваги посилання ОСОБА_7 на те, що пояснення лікаря -ОСОБА_13 є достатніми та підтверджують, що на момент підписання правочину від 04.10.2012 року ОСОБА_10 усвідомлював значення своїх дій, так як згідно наданих пояснень вона взагалі такого хворого не пам»ятає та не була присутнєй при здійсненні заповіту. Стаття 44 Закону України «Про нотаріат » не містить норми про пересвідчення в адекватності психічного стану особи, а лише містить обов'язок нотаріуса визначитись з обсягом цивільної дієздатності фізичної особи та встановити дійсні наміри сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Все це було зроблено нотаріусом відповідно до його суб'єктивного сприйняття, а тому посилання суду першої інстанції на пояснення нотаріуса щодо адекватності ОСОБА_10 під час складання заповіту не заслуговують на увагу. Покази свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 не можуть бути взяти до уваги колегією суддів, оскільки період спілкування цих свідків з померлим ОСОБА_10 не відноситься до часу складання заповіту - 04.10.2012 року та під час складання заповіту присутніми вони не були. Колегія суддів звертає увагу також на те, що посилання ОСОБА_7 щодо необґрунтованості висновків акту посмертної судово-медичної експертизи №445 від 23.07.2012 року не можуть бути взяті до уваги, оскільки не надано доказів, щодо його необґрунтованості, тим більше вона не зверталась в судовому порядку про визнання даного акту недійсним. З урахуванням вищевказаного висновку експертизи про те, що під час підписання заповіту 04..10.2012 року ОСОБА_10 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, даних його медичної карти про перебування з 08.09.2012 року по день смерті 06.10.2012 року у стану порушеної свідомості, колегія суддів вважає, що ОСОБА_10 вчинив оспорюваний заповіт у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. За таких обставин, беручи до уваги доведеність абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позовні вимоги про визнання заповіту недійсним є обґрунтованими і підлягають до задоволення. В той же час згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, яке відбувається у разі відсутності заповіту або визнання його недійсним. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_5 подав у передбачений законом строк до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 подали заяви до нотаріальної контори про відмову від належної їм частини спадкового майна на користь ОСОБА_5 Позивач ОСОБА_3 є колишньою дружиною померлого ОСОБА_10, з яким розлучилася 23 березня 1999 року (а.с.9). Отже, позивач ОСОБА_5 як син померлого ОСОБА_10,прийняв спадщину у встановлений законом спосіб, є його спадкоємцем першої черги у випадку визнання заповіту недійсним, тому є заінтересованою особою, яка відповідно до вимог ст. 1257 ЦК України може подати позов про визнання заповіту недійсним. А тому його позовні вимоги щодо визнання оскаржуваного заповіту недійсним підлягають задоволенню. А позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 не довели порушення їх спадкових прав оскаржуваним заповітом, а тому їх позовні вимоги щодо визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягають. Згідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Як роз'яснено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" правило частини п'ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. Обґрунтовуючи заперечення проти позову щодо усунення від права на спадкування, як у суді першої, так і в апеляційному суді ОСОБА_3 посилалися на те, що ОСОБА_10 за допомогою до них не звертався, і про його безпорадний стан їм не було відомо. Згідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Суд першої інстанції, всебічно і повно дослідивши докази, надані сторонами, в тому числі показання свідків, дійшов правильного висновку, що у даному випадку відсутні передбачені законом підстави для усунення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 від права спадкування. З огляду на викладене, колегія вважає, що, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним задовольнити. Визнати заповіт укладений 04 жовтня 2012 року ОСОБА_10 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 - недійсним. В решті рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст. 303,304,307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним задовольнити. Визнати заповіт укладений 04 жовтня 2012 року ОСОБА_10 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 - недійсним. В задоволені позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним відмовити з інших правових підстав зазначених в мотивувальній частині даного рішення. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення. Головуючий: Судді:
Згідно з постановою Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, правова позиція, висловлена яким є обов'язковою для судів, висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Як вбачається із акту №445 первинної посмертної судово-психиатрічної експертизи від 23 липня 2013 року (а.с.110-115) експертна комісія дійшла до висновку, що ОСОБА_10 в період підписання заповіту 04 жовтня 2012 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді вираженого астеноадинамічного синдрому внаслідок ендогенної інтоксикації викликаним абдомінальним сепсисом. Під час підписання заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними .
З медичної карта стаціонарного хворого № 2890 вбачається, що з 20.07.2012 року по 05.09.2012 року знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділені 9-ої міськлікарні м.Запоріжжя з діагнозом «Гострий мезентеріальний тромбоз в руслі верхньої брижечної артерії. Некроз участка тонкої кишки та перфорації».
08.09.2012 року в 03.35 годин госпіталізований у відділення реанімації та інтенсивної терапії. У відділенні регулярно оглядався реаніматологм, хірургом. Загальний стан тяжкий, перші дні був у свідомості, в записах лікарів з 13.09.2012 вказано на наявність галюціонацій, з 20-х чисел вересня стан тяжкий, без позитивної динаміки, свідомість - енцефалопатія».
В судовому засіданні експерт ОСОБА_12 пояснила, що у зв»язку із станом померлого за медичними документами, рішення комісії щодо висновку було безспірним та одностайним.
Ухвалою суду від 11 лютого 2014 року суд визнав первинну посмертну судово-психіатрічну експертизу №445 від 23 липня 2012 року обґрунтованою та відмовив в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_7 про призначення у справі повторної експертизи.
Під час апеляційного розгляду сторонами не заявлялось клопотання щодо призначення повторної посмертної судово-психіатрічної експертизи.
Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо не врахування висновків експертизи, а визнання доказами лише пояснення свідків, так як відповідно до п.7 узагальнення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" від 16.05.2013 року, встановлено, що для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПК). Ухвалюючи рішення про визнання недійсним заповіту з підстав ч. 1 ст. 225 ЦК України, суди повинні враховувати, що для визнання такого правочину недійсним предметом доказування є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Крім того, колегія суддів також не може взяти до уваги посилання ОСОБА_7 на те, що пояснення лікаря -ОСОБА_13 є достатніми та підтверджують, що на момент підписання правочину від 04.10.2012 року ОСОБА_10 усвідомлював значення своїх дій, так як згідно наданих пояснень вона взагалі такого хворого не пам»ятає та не була присутнєй при здійсненні заповіту.
Стаття 44 Закону України «Про нотаріат » не містить норми про пересвідчення в адекватності психічного стану особи, а лише містить обов'язок нотаріуса визначитись з обсягом цивільної дієздатності фізичної особи та встановити дійсні наміри сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Все це було зроблено нотаріусом відповідно до його суб'єктивного сприйняття, а тому посилання суду першої інстанції на пояснення нотаріуса щодо адекватності ОСОБА_10 під час складання заповіту не заслуговують на увагу.
Покази свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 не можуть бути взяти до уваги колегією суддів, оскільки період спілкування цих свідків з померлим ОСОБА_10 не відноситься до часу складання заповіту - 04.10.2012 року та під час складання заповіту присутніми вони не були.
Колегія суддів звертає увагу також на те, що посилання ОСОБА_7 щодо необґрунтованості висновків акту посмертної судово-медичної експертизи №445 від 23.07.2012 року не можуть бути взяті до уваги, оскільки не надано доказів, щодо його необґрунтованості, тим більше вона не зверталась в судовому порядку про визнання даного акту недійсним.
З урахуванням вищевказаного висновку експертизи про те, що під час підписання заповіту 04..10.2012 року ОСОБА_10 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, даних його медичної карти про перебування з 08.09.2012 року по день смерті 06.10.2012 року у стану порушеної свідомості, колегія суддів вважає, що ОСОБА_10 вчинив оспорюваний заповіт у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
За таких обставин, беручи до уваги доведеність абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позовні вимоги про визнання заповіту недійсним є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
В той же час згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, яке відбувається у разі відсутності заповіту або визнання його недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_5 подав у передбачений законом строк до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 подали заяви до нотаріальної контори про відмову від належної їм частини спадкового майна на користь ОСОБА_5 Позивач ОСОБА_3 є колишньою дружиною померлого ОСОБА_10, з яким розлучилася 23 березня 1999 року (а.с.9).
Отже, позивач ОСОБА_5 як син померлого ОСОБА_10,прийняв спадщину у встановлений законом спосіб, є його спадкоємцем першої черги у випадку визнання заповіту недійсним, тому є заінтересованою особою, яка відповідно до вимог ст. 1257 ЦК України може подати позов про визнання заповіту недійсним. А тому його позовні вимоги щодо визнання оскаржуваного заповіту недійсним підлягають задоволенню.
А позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 не довели порушення їх спадкових прав оскаржуваним заповітом, а тому їх позовні вимоги щодо визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Як роз'яснено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" правило частини п'ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Обґрунтовуючи заперечення проти позову щодо усунення від права на спадкування, як у суді першої, так і в апеляційному суді ОСОБА_3 посилалися на те, що ОСОБА_10 за допомогою до них не звертався, і про його безпорадний стан їм не було відомо.
Згідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, всебічно і повно дослідивши докази, надані сторонами, в тому числі показання свідків, дійшов правильного висновку, що у даному випадку відсутні передбачені законом підстави для усунення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 від права спадкування.
З огляду на викладене, колегія вважає, що, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним задовольнити. Визнати заповіт укладений 04 жовтня 2012 року ОСОБА_10 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 - недійсним. В решті рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303,304,307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним задовольнити. Визнати заповіт укладений 04 жовтня 2012 року ОСОБА_10 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 - недійсним.
В задоволені позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним відмовити з інших правових підстав зазначених в мотивувальній частині даного рішення.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді:
